Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      У долині село лежить,

      понад селом туман дрижить,

      а на горбі край села

      стоїть кузня немала.

      А в тій кузні коваль клепле,

      а в коваля серце тепле,

      а він клепле та й співа,

      всіх до кузні іззива.

      «Ходіть, люди, з хат, із поля!

      Тут кується краща доля.

      Ходіть люди, порану,

      вибивайтесь з туману!»

      Та тумани хитаються,

      понад селом згущаються,

      розляглися по полях,

      щоб затьмити людям шлях.

      Щоб закрити їм стежини

      ті, що вгору йдуть з долини,

      в тую кузню, де кують

      ясну зброю замість пут.

      Ой ідуть-ідуть тумани

      наддністровими лугами,

      наче військо з корогвами,

      а передом отамани.

      Сурми бойові не грають,

      і панцирики не дзвонять,

      тілько смуток навівають,

      верби віття низом клонять.

      Тілько в мряці тонуть села,

      і уява мари плодить;

      тілько дума невесела,

      мов жебрак, по душах ходить.

      Над великою рікою на скалі крутій сиджу

      і, затоплений у мріях, в воду биструю гляджу.

      Валом хвилі, валом хвилі пруться, плещуть, миготять,

      сонце грає, прибережні верби віттям їх пестять.

      Із-за закрута одного враз дараба виплива —

      зіллям, зеленню повита, плеще, грає, мов жива.

      Керма тихо хвилі крає, не булькоче, не скрипить,

      і керманич молоденький, мов мальований, стоїть.

      На дарабі гра музика, чути співи голосні,

      брязкають чарки блискучі, ллються вина запашні,

      сяють очі молодії серед жартів і розмов…

      Сміх і співи… Се гуляють Радощі, Краса, Любов.

      Я поглянув, і зітхання піднімає грудь мою.

      О, мої юнацькі мрії, пізнаю вас, пізнаю!

      Скілько вас з розпучним криком і слізьми я доганяв —

      на весільную дарабу я ніколи не попав.

      Ні, тепер уже за вами не погоню я услід!

      Прощавайте! Своїм блиском ви молодших веселіть.

      Сміх, і співи, і музика ще бринять, немов по склі,

      і за закрутом дараба звільна щезла в синій млі.

      Знов затоплений у мріях я гляджу на бистрину.

      Що се плещуть, миють хвилі? Наче білу грудь сніжну!..

      Мов рожеві любі руки… шийку круглу… і лице…

      Ох, адже я знав, здається, цілував лице отсе!

      Се ж вона, вона, чий образ тузі втихнуть не дає!

      Се те тихе нездобуте щастя вбогеє моє!

      Вбите! Втоплене!.. І в воду, мов скажений, кинувсь я,

      щоб СКАЧАТЬ