Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Мамо-природо!

      Хитра ти з біса!

      Вказуєш серцю безмірні простори,

      а життя замикаєш у клітку тісненьку,

      в мікроскопійную клітку!

      Уяву вабиш вічности фантомом,

      а даєш нам на страву моменти,

      самі короткі моменти!

      В душах розпалюєш дивні огні, і бажання, і тугу,

      а потім працюєш щосили,

      щоб погасити, здушити, притлумить

      пориви, що ти сама ж розбудила.

      Ллєш на них дійсности воду холодну,

      куєш їх у матер’ялізму кайдани,

      розчаруванням цупко обпалюєш крила…

      Цинічно, мамо, і немилосердно

      кидаєш те, що найвище, найкраще,

      чим величаться б могла віковічно

      як архітвором —

      свиням під ноги.

      І невже ж ти не бачиш – здається,

      міліонами своїх очей

      могла б ти побачить що-дещо! —

      скілько горя, зовсім непотрібного горя,

      скілько муки, нічим невтишимої муки,

      завдаєш ти цинізмом отим

      найніжнішим, найліпшим, найкращим

      поміж твоїх дітей?

      І невже ж зрозуміть ти не можеш —

      та сума мізку, що день в день, рік-річно

      витворюєш, повинна би, здається,

      порозуміть що-дещо! —

      що пора би покинуть старії шаблони,

      добрі для всяких амеб, протозоїв,

      ехінодермів та міксоміцетів!

      Що вивчена на них твоя

      економія марнотратства

      не згожа для людей, для душ людських,

      як не згожий осел

      до гри на фортеп’яні.

      Подумай, мамо! Тут, на сій планеті,

      скінчився вже твій творчий Sturm und Drang[41];

      той надмір сил, і соків, і тепла

      вже вичерпавсь, і замкнена навіки

      твоя тут творча карієра.

      Що ти могла найвищого створити, —

      се чоловік. Із сих матеріялів,

      які тут маєш під рукою,

      хоч як не дмись,

      нічого кращого створить не зможеш.

      Тож час би, мамо, як єврей Ягве[42]

      (нащо вже пан був строгий і скептичний!),

      сказать собі: «Спочину вже тепер!»

      Признать: «Отсе я гарне сотворила!»

      І заходиться сьому архітвору

      створити рай такий, як слід:

      не СКАЧАТЬ