Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Смієшся, мамо?

      Ти добре знаєш, се не може бути,

      се лиш хвилина боротьби, зневіри,

      яких ти бачила вже міліони.

      Ти добре знаєш, що твої ми діти,

      слабі, нікчемні і капризні діти,

      і трошки рознервовані надміру,

      та все ж твої і рідні, й найлюбіші,

      і мусимо тебе любити, мамо!

      І хоч цікавим оком піддивились

      твої слабі й негарнії місця

      і здерли маску святости з лиця,

      розвіяли рожевий, поетичний

      туман, що ти вкривалась ним так довго,

      пізнали зблизька твій варстат,

      пізнали, як господарюєш ти, —

      то за старим туманом поетичним

      ми тисячі таких красот відкрили,

      таких чудес і чарів,

      що серце й ум в них тонуть, як у морі.

      І – що найвище: ми

      самих себе відкрили!

      Відкрили власну душу,

      заглянули в варстат своїх думок,

      свого чуття, бажання і змагання.

      І там твою пізнали руку, мамо,

      твої закони.

      В тих снах пустих, в ілюзіях відвічних

      побачили таку ж реальну дійсність,

      такі ж великі явища, як в зорях,

      в Няґари[44] реві, в скелях Гімалаї[45].

      І тут, у власному нутрі,

      ми віднайшли все те, що, бачилось,

      утратили в зовнішньому околі:

      гармонію, і вічність, і безмежність,

      і всі рожеві блиски ідеалу.

      Нехай життя – момент і зложене з моментів,

      ми вічність носимо в душі;

      нехай життя – борня жорстока, дика, —

      а в сфері духа є лиш різнородність!

      Різні тони, різні фарби,

      різні сили і змагання,

      мов тисячострунна арфа,

      та всім струнам стрій один.

      Кождий тон і кождий відтінь,

      то момент один, промінчик,

      але в кождому моменті

      сяє вічности огонь.