Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 40

СКАЧАТЬ помостах виходи!

      Нічичирк! Ще ледве дніє…

      Пусто скрізь… Ставай в ряди!

      Сонний город ще дрімає…

      Схопимо його у сні…

      Перший крик – наш окрик бою

      І побіднії пісні.

      Та заким рушать, пускайте

      Скрізь огонь по кораблях,

      Щоб всі знали, що нема нам

      Вороття на старий шлях.

      Бухнув дим! Хлюпоче море…

      Щось мов стогне у судні…

      Паруси залопотіли,

      Наче крила огняні.

      Гнуться реї, сиплять іскри,

      Мов розпалені річки…

      Снасть скрипить… Високі щогли

      Запалали, мов свічки.

      Що за нами, хай навіки

      Вкриє попіл життьовий!

      Або смерть, або побіда! —

      Се наш оклик бойовий!

      До відважних світ належить,

      К чорту боязнь навісну!

      Кров і труд ось тут здвигне нам

      Нову, кращу вітчину!

      Із циклу «Нові співомовки»

ЩО ЗА ДИВО?

      Сніг мете степами,

      Вітер порохами,

      Покоївка в хаті робить те

      Щіткою своєю,

      А козак матнею

      (У Шевченка) вулицю мете[53].

      Жид мете, знай, зиски,

      А голодний з миски

      Так мете, аж годі дух звести;

      Наші ж ґенерали,

      Піхни[54], клерикали,

      Раді б нас з лиця землі змести.

      Шлепом метуть дами,

      Цензор олівцями

      Вільне слово так мете, як в дим;

      Страх мете юрбою,

      Смерть мете косою,

      Лиш метелик не мете нічим.

ПРИТИЧИНА

      Мамцю, мамцю, що мені?

      Щось, мабуть, зовсім погане!

      Мій спокій, мов свічка, тане,

      А в серденьку, як в млині.

      Щось туркоче, щось біжить —

      Тихо-тихо, то знов крепче,

      Щось співає, свище, шепче,

      А все згідно: «Жить! Жить! Жить!»

      Без причини я сміюсь,

      Без причини гірко плачу,

      Щось у млі рожевій бачу,

      Всіх люблю і всіх боюсь.

      Спать не можу й бачу сни:

      Десь немов садок розкішний,

      В нім квіток рядок утішний

      В тихім сяєві весни.

      Між квітками тими й я.

      А в садку музика грає,

      Рій метеликів гуляє…

      Мамко, мамочко моя!

      А між ними там один

      Пишнокрилий, срібнолатий…

      Ах, якби його спіймати!..

      Ґрації[55] якоїсь син.

      Він крильцями тріпотить —

      Весь рожевий, тло зелене —

      Все круг мене, все круг мене

      Відлетить, то прилетить!

      Мамцю, мамцю, що се є?

      Чи метелик, чи горобчик,

      Чи рожевий, гарний хлопчик

      Мені спати не дає?..

      Із циклу «На старі теми»

* * *

      Не лѣпо ли ны бяшетъ, братіѥ?..[56]

      Чи не добре б нам, брати, зачати

      Скорбне слово у скорботну пору,

      Як мужам до мужеського збору,

      Не як дітям у дзвінки бряжчати?

      Вирядім СКАЧАТЬ



<p>53</p>

…А козак матнею (У Шевченка) вулицю мете… – Алюзія до фраґмента з поеми Т. Шевченка «Чернець» (1847—1858): «В червоних штанях оксамитних Матнею улицю мете, Іде козак».

<p>54</p>

Піхни – узагальнення прізвища реальної особи: Дмитро Іванович Піхно (1853—1912) – професор Київського університету, економіст, у 1878—1911 рр. – редактор газети «Киевлянин» (1864—1919), сумновідомий своєю українофобською, великодержавно-шовіністичною позицією.

<p>55</p>

Ґрації – у давньоримській мітології – три богині краси, радости й жіночої чарівности. Відповідник у давногрецькій мітології – харити (Аглая, Євфросинія, Талія).

<p>56</p>

Епіграф – зачин «Слова о полку Ігоревім».