Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 41
Название: Украдене щастя (збірник)
Автор: Іван Франко
Издательство: Фолио
Жанр: Зарубежная классика
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
isbn: 978-966-03-8079-0
isbn:
Блаженний муж, що в хвилях занепаду,
Коли заглухне й найчуткіша совість,
Хоч диким криком збуджує громаду,
І правду й щирість відкрива, як новість.
Блаженний муж, що серед ґвалту й гуку
Стоїть, як дуб посеред бур і грому,
На згоду з підлістю не простягає руку,
Волить зламатися, ніж поклониться злому.
Блаженний муж, кого за теє лають,
Кленуть, і гонять, і поб’ють камінням;
Вони ж самі його тріумф підготовляють,
Самі своїм осудяться сумлінням.
Блаженні всі, котрі не знали годі,
Коли о правду й справедливість ходить:
Хоч пам’ять їх загине у народі,
То кров їх кров людства ублагородить.
Гласъ вопіющаго во пустыни[59].
Було се три дні перед моїм шлюбом.
У чистім полі я пшеницю жав.
Був південь. Я спочити сів під дубом,
В душі ж мов світляний алмаз дрожав.
І враз почув я голос невимовний,
Той голос, що його лиш серце зна,
Для вуха тихий, але сили повний,
Що душу розворушує до дна.
«Ще поки ти почався в лоні мами,
Я знав тебе; заким явивсь ти в світ,
Я призначив тебе перед царями
Й народами нести мій заповіт».
І мовив я: «О Пане, глянь на мене!
Простак убогий, молоде хлоп’я!
Хто стане слово слухати невчене?
Кого наверну, розворушу я?»
І мовив голос: «Від отсеї хвилі
Ти мій. Про все, чим досі був, забудь!
Усе покинь, вір тілько моїй силі,
Мої слова нехай тебе ведуть.
А що сумнився ти в мойому слові,
Так знай: нікого не навернеш ти;
Мов стріли б’ються о щити стальові,
Так твій глагол о серць людських щити.
На вітер будеш мій глагол метати,
Проповідати будеш ти глухим;
Де станеш ти, ніхто не схоче стати,
Що похвалиш, всім видасться лихим».
І мовив я: «О Господи, я грішний!
Чи щоб спокутувать всіх вин вагу,
Ти на сей труд важкий і безуспішний
В сій хвилі кличеш свойого слугу?»
І мовив голос: «Не тобі се знати!
Не за провини я признав тебе,
Не безуспішно будеш працювати,
А серце в тобі я скріплю слабе.
Твоїми говоритиму устами
До всіх народів і до всіх віків,
Твоїми я тернистими стежками
Вестиму своїх вибраних борців.
Тобою я навчу їх відрікаться
Життя і світа для високих дум,
Сучасних нужд, погорди не лякаться,
У світлу ціль зостріливши весь ум.
Ось уст твоїх я пальцем доторкнуся
І вложу в них своїх глаголів жар.
І наострю твій слух, щоб, як озвуся,
Ти чув мій голос, наче грім із хмар».
Я ниць упав. «О, чую, Пане, чую!»
І серп я кинув, і пшеничний стіг,
І батьків дім, невісту молодую.
І відтоді не бачив більше їх.
Гласъ вопіющаго во пустыни… – Епіграф із Біблії (Іс. 40. 3; Мт. 3. 3; Мр. 1. 3; Лк. 3. 4—6; Ів. 1. 23). Вірш Франка – варіяція на тему фраґмента Книги пророка Ісаї: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Іс. 40. 3 і далі). У всіх чотирьох Євангеліях цей фраґмент цитується як старозаповітний прецедент покликання і місії Івана Хрестителя, передвісника Христового. Проте найближчий до сюжетної канви та афористичних формул Франкового тексту інший біблійний фраґмент – оповідь про покликання Єремії з Книги пророка Єремії (Єр. 1. 4—10).