Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ безвусий, у війнах ще не брав участі, хоч дуже хотів. Він раз за разом намагався проскочити вперед на своєму баскому конику й крутив на всі боки великою головою у величезній папасі, насунутій на відстовбурчені вуха. Багато чого було йому в дивину в цьому степу. І дерева, нижчі від людського зросту, які не росли вгору, а ніби прагнули розпластатися по землі. І небачені трави, які росли острівцями – здебільшого полин і колінчасті джизгуни або турсуки, як називали їх провідники. І схожі на віслюків кулани й легконогі сайгаки, які зривалися з місця і тікали, ледь завбачивши вдалині людину.

      Авдій не звертав уваги ні на кого і ні на що. Хоч у цьому степу він не бував, але побачив чимало, тому не було нічого такого, що могло його здивувати понад міру.

      Отже, Авдій був незворушний. Наговорившись досхочу, старий козак дрімав упівока, відпустивши поводдя і дозволивши своєму жеребцеві йти вільно. Тому Митяй делікатно мовчав: турбувати урядника питаннями, і тим самим будити його, було незручно. Але ж поговорити хотілося, от лишень із ким? Хіба що з конем або з лінивим вараном, який із далекого бархана дивився на козаків напівзаплющеними очима… Або роздивлятися обрій – одноманітний, хоч куди глянь, і давно вже обридлий…

      Козак придивився. Раптово на обрії, посеред барханів, закурилося. Хмарка пилу, зростаючи, наближалася до мандрівників. Ось коли в нагоді молодому козакові став його надзвичайно гострий зір!

      Митяй підвівся у стременах і тицьнув у напрямку хмарки батогом.

      – Дядьку Авдію! Поглянь, ніби куриться отам-о?

      Урядник Буланов розплющив очі, придивився, зняв папаху й перехрестився широким хрестом.

      – Ну, Митяю, здається, доїхали…

      – То що робити, дядьку Авдію?

      – Стріляй у повітря й мерщій до лейтенанта!

      Обидва козаки розвернули коней і понеслися вчвал по барханах, стріляючи в повітря.

      Бутаков витягнув із чохла мідну підзорну трубу. Оптика наблизила хмарку пилу з барханів: стало чітко видно вершників у строкатих халатах і з шаблями, які наздоганяли козаків, огинаючи широким півмісяцем загін лейтенанта.

      – Сурмачу, тривога! – скомандував лейтенант. – Рото, слухай мою команду! До бою готуйсь!

      Сухим тріском забив барабан, надривно заспівав ріжок, козаки почали розсипатися в лаву, вояки розвернули гармату. Бутаков, зістрибнувши з коня і витягнувши шаблю, захоплено чекав на майбутню атаку.

      – Агов! – гукнув він до урядника Авдія, який виринав із куряви, як билинний богатир. – Можете атакувати після залпу? Так? Дякую!

      І продовжив, відвернувшись від зосередженого урядника, вичікуючи, коли кочівники наблизяться на відстань пострілу.

      – Готуйсь! – Лейтенант підняв шаблю. – Вогонь!

      Постріл із сотні ротних рушниць і однієї гармати прогримів над давніми барханами. І постріл цей перекинув чистокровних коней із табунів еміра, які мчали назустріч загону. Вершники в халатах і чалмах, горлаючи СКАЧАТЬ