Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то йому у вітальню обов’язково треба кілька пейзажів. Ось у мене нещодавно в Оранієнбаум ціла колекція пішла – і «Продаж сіна на Дніпрі», і «Хата в степу», і «Світанок у полі». Поміщик любителем української екзотики виявився.

      – З наших?

      – Дід по матері в нього українець, полковник козачий. Тож онук добре за це платить.

      – Усі б так. А імператорська родина, двір нічого не купує?

      – Вони здебільшого Венеціанова беруть. Відрадно їм, щоб жито колосилося, дівки в кокошниках і щоб усі нарядні та рум’яні. Олексій Гаврилович на це майстер.

      – А імените купецтво як? Замовляє?

      – Купці – народ вдячний! – пожвавився Сошенко. – Якщо хтось із купців у першу гільдію вибивається, то одразу хоче особняк та щоб по всіх стінах портрети батьків, дідів, прадідів! Велике замовлення тоді, і платять, не економлячи.

      – А звідки ж вони знають, як виглядав їхній прадід? – недовірливо гмикнув Євген Павлович. – Якщо з нього парсуну не писали, живописця не замовляли?

      – Багато хто й писав, і замовляв! – палко заступився за купецтво Сошенко. – На деякі парсуни дивишся й диву даєшся – де навчалися ці невідомі малярі? Не гірші за Джотто трапляються, чесне слово даю!

      – Я тобі можу пояснити, Ваню. Вчилися і в Римі, і у Флоренції, і в Страсбурзі.

      – Поверталися?

      – Так! Знаєш, що я думаю?

      – Що ж?

      – У наших живописців не менший талант, аніж у Ботічеллі або Мікеланджело.

      – А в чому ж тоді проблема в наших?

      – Розумієш, Ваню, замовники в наших земляків і в італійців різні.

      Сошенко розсміявся.

      – Ще б пак, Сікстинську капелу розписати – мрія кожного! Мабуть, гарне замовлення.

      – Мрія мрією, Ваню, а працювати над собою треба. Хоча… у всіх по-різному буває.

      – Це точно, що по-різному…

      Годинник ударив іще раз. Пора було розходитися. Дорога додому для Івана лежала повз Літній сад. Попрощавшись із другом, Сошенко рушив швидким кроком, насвистуючи на ходу популярний мотив з оперетки.

      Усе дихало свіжістю, від близькості Неви було сиро, і Сошенко мимоволі щулився, згадуючи з «Житій Олександра Невського»: «І був один чоловік, старійшина Іжорської землі, ім’ям Пелугій, йому доручена була нічна варта на морі. Був він хрещений і жив серед роду свого, язичників, нарекли його у святому хрещенні Пилипом, і жив він богоугодним життям, дотримуючись посту в середу і п’ятницю, тому й удостоїв його бог бачити дивовижне видіння того дня. Розповімо коротенько.

      Дізнавшись про силу ворога, він вийшов назустріч князеві Олександру, щоб розповісти йому про ворогів. Стояв він на березі моря, спостерігаючи за обома шляхами, і провів усю ніч без сну. Коли ж почало сходити сонце, він почув сильний шум на морі й побачив один насад, що пливе морем, і стояли посеред насаду святі мученики Борис і Гліб у червоних шатах, обіймаючи один СКАЧАТЬ