Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Олі прийшло одкровення і сказало: стань зеленою, мов інопланетяни, і все буде добре. І вранці, нікому нічого не сказавши, Оля пішла в перукарню і пофарбувала волосся у зелений колір. Не без проблем, бо фарби потрібної на місці не було, однак у наш космічний час, який уміє читати навіть думки людини, головне дуже чогось хотіти – і воно здійснюється! Сила думки – це зброя зброй, чарівна паличка масового знищення! Словом, фарбу знайшли. Не «за шість секунд», як каже згаданий вище самбірський майстер, але швидко.

      На диво, щойно повернувшись додому з новим кольором волосся, Оля відчула, що змінилася й вона вся. Одного погляду в дзеркало вистачило, щоб зафіксувати в собі зелень і відпустити білину. Зелень через волосяні корінці перелізла в голову, наслідила своїм бравим кольором у мозку, а звідтам разом із крівцею через живильні потоки судинок розійшлася по тілу і повідомила йому про нову Олю. Тіло спочатку пробувало пручатися: як, мовляв, може бути, щоб якась фарба мала таку силу? Як не крути, а з материної утроби на світ Божий дівчинка народилася біленькою, мов ангелятко, а не зеленою, наче мавка. На що тілу заперечив згусток енергії, який, наче лава, заповнив його, сказавши: «Ти, шановне, відстало. Часи змінилися, зараз у світі панують закони квантової фізики, а отже, тепер головне – енергія. Своїми вібраціями вона й творить те, що можна і відчути, й помацати. Ти, тіло, теж, до речі, енергія, тож мовчи, бо як поселиш у голові своєї господині Олі зневіру, то й саме страждатимеш, адже твій Бог аж ніяк не їжа, а те, що думає Оля».

      Ось так приблизно відбувалося перетворення Олі колишньої на нову, зелену, фактично без боїв, що було дивно, адже зазвичай старе не хоче поступатися новому.

      Четвер, полудень. Дівчина вирішила ще сходити на пари, бо кортіло їй відчути реакцію «ближніх» на себе зелену. На вулиці дівчину наче не помічали. У вестибюлі старий вахтер Шикуйсь, що колись фізкультуру викладав тутечки ж, у коледжі, присвиснув, протяжно, мовби дух спускав, декілька дівчат завмерли, наче манекени, деякі, мов дурненькі, гигикнули, а єдиний хлопчина в окулярах Вітя Біб, що, сидячи на підвіконні, готувався в університет на біологічний, усміхнувся. По-справжньому, як митець.

      – Гарно? – Оля вздріла його усмішку і відчула захоплення.

      – Дуже, – відповів той. Відверто, не соромлячись, ніби зустрів рідну душу.

      – Асоціація? – запитала Оля Вітю суворо, як на олімпіаді.

      – Ліана. Завзята ліана у диких джунглях, – випалив Вітя, примружившись, наче яку каверзу приховуючи.

      – Дякую.

      Оля вибігла на другий поверх, у коридорі проминула застиглу, лишень з пульсуючими вилицями і сіпанням липких вусиків під довгим носом бібліотекарку, яка все знала і на всьому розумілася, яка своєю хирлявою особою будь-який простір, що погано тхне, заповнювала і була набридливою, наче муха. Її так і називали – Муха. Так от, реакція Мухи надала Олі впевненості, підтвердила, що дівчина на правильному шляху, бо коли Мусі зле, то тому, хто зробив їй погано, мусить бути добре. Закон коледжу. Перевірений СКАЧАТЬ