Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ колеги, – почав поважно, – між реготом і зеленою шевелюрою я вибираю зелену шевелюру. – Ауди торія затихла. – Бо виклик собі кидають не слабаки. Слабаки ржуть, наче коні, із сильних. Нехай неправих, але сильних. А зараз самостійна робота. – Студенти зашепотіли. – І можете не підкидати мені тем про комунізм і радянську владу – нині цей номер не спрацює. Я злий, бо не люблю масового психозу. Я побачив телят, якими можна робити будь-яку революцію… Уточнюю: не силу, яка творить революцію, а телят, якими роблять революцію… Отже, записуємо питання. Як завжди, перший варіант, другий варіант, – історик правою рукою навів уздовж аудиторії дві паралельні лінії. – Вперед, телята!

      Завжди чемний Опанас Альбертович цього разу був монстром. Чудовиськом, що залізло в непрохідні нетрі історії, виколупало звідтам якісь незрозумілі події й змусило студентів вигадувати про них казки.

      За п’ять хвилин до кінця заняття історик зібрав роботи. Й одразу взявся перевіряти. Розгорнув, зиркнув, перекреслив, поставив одиницю. І так на всіх роботах, крім однієї, де було написано кілька слів. Її він відклав убік. Потім почав студентські самостійні роботи рвати. На клаптики. По декілька аркушів, не поспішаючи. Коли на столі перед Опанасом Альбертовичем уже лежала кучугура пошматованих студентських знань, він вийшов з аудиторії. Від тиші аж забриніли шибки на вікнах – такого шоку вони ще не переживали за своє багате на досвід життя. До гамору були звиклі, а тиша збила їх із пантелику. Через декілька секунд історик повернувся зі смітни ком і зсунув клапті паперу в кошик. Продзвенів дзвінок. Червоний, наче радянський прапор, історик, сопучи, зібрався геть, не задавши навіть домашнього завдання. У дверях смикнувся, зупинився. Не втерпів, щоб не висловити своє обурення.

      – Не через написані вами глупства я злий. Ні! А через те, що ніхто з вас не обурився, що не теля! Я тричі назвав вас телятами! Тричі! – історик вибіг із кабінету. Таким його ще ніхто ніколи не бачив. Згорбленим, зсутуленим, ніяким. Зневіра влізла йому в голову і затулила просвіток. Він ходив на роботу, щоб виростити з кров з молоком хлопців і дівчат – господарів свого життя, а побачив телят з опущеними головами, що на образи мовчать, перебираючи ратицями, бо бояться за свої шкурки.

      Тільки за істориком зачинилися двері, студенти ожили. Комусь було соромно, хтось лаявся вслід, комусь було байдуже. До викладацького столу підскочила староста Уляна і вхопила відкладену самостійну роботу.

      – Слухайте! – піднесла руку, наче давала команду «На старт». – «Я про такі історичні моменти не знаю. Підозрюю, що їх не було».

      – Що? Що?

      – Як?

      – Хто? – заволали принижені дівчата.

      – А хто може бути? Вискочка наша! Ольга Вередун! – виголосила староста Уляна.

      – Ах ти сучка зелена! Ти не могла сказати, га?

      – Хвойда!

      – Задрипанка!

      – Свиня!

      Оля, щоб не розплакатись перед одногрупниками, вибігла з аудиторії. Мерехтливими коридорами, сходами, що тремтять, вибрела на вулицю. Стала обличчям до декоративної ялинки, перевела подих. Розуміла, що образила дівчат, СКАЧАТЬ