Тьма і проліски. Андрій Процайло
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Тьма і проліски - Андрій Процайло страница 18

СКАЧАТЬ трохи посунувся в небі праворуч, бо погано йому було стежити за дівчиськом. І шторка своїм ріжком затуляла текст. Місяць сіпнувся, бо серце його закалатало чужим ритмом. Він відчув чужі емоції, як свої. Став зомбі. Зник, марнуючи час на чужі радощі та печалі… Як примара, в голові місяця постала його доля, в планах якої було дивитися концерт зірок. Сиділа на хмарі, нудьгувала і думала, як би ото помститися місяцю, воздати сповна, аби знав, як воно сильно болить, коли тобою нехтують. Долі взагалі-то егоїстки, вони не зважають на те, що, може, в тебе важливі справи, які хоч умри треба залагодити, для них – оступився, отже, зрадник. А зі зрадниками що роблять? Правильно, карають.

      Місяць підморгнув долі й подумав, що життя полюбляє цікаві реалії підкинути, що якби не ілюзії, то був би вже цими реаліями розтерзаний і по світу розвіяний, мов порох. Зітхнув, погладив своє слабке місце – лисину. Спітнів. «От же ж! – вигукнув спересердя. – На небі мороз, а я вогкий. Як застуджусь, то таку дискотеку з вітром і градом цим дівчиськам влаштую, що мало їм не здасться! Ненормальні! Спати йдіть! – репетував місяць, але дівчата на крик не реагували. Ніяк. Бо і слух мали слабенький, і мови небесної не розуміли. Єдине, що вміли добре – зводячи оченята догори, на Бога нарікати і в Нього щось просити. Щоб небо почуло і манни своєї підкинуло, хочуть усі, а щоб викроїти хвильку і прислухатись, психотерапевтом трохи на громадських засадах попрацювати – дзуськи! Часу нема. «На “дай” є час, а на “на” – нема! – обурювався місяць. – Люди, люди, куди світ котите?» Ураз припинив бурчати, бо крізь шпаринку в шторках прочитав:

      ВСТУПНЕ СЛОВО

      Мене звати Марія, і мені шістнадцять. Учуся я в педучилищі на вчительку, живу в Радянському Союзі, надворі зима, я атеїстка, а в грудях у мене чорти шкребуть. І ще я егоїстка, бо багато чого хочу. Я хочу свободи – а її немає, я хочу любові, а мене лишень поважають, і то хіба що за щось, я хочу кохання – а воно три дні тому написало мені записку про дружбу, навіть не мало сміливості після того, що я йому віддала, подивитися мені в очі й просто сказати «прощавай», я хочу радості – оглядаюсь навкруги і не можу її вздріти, я шукаю хоч якоїсь опори – стовпів купа, але жоден не дозволяє на себе зіпертися: гарчить і б’є струмом. І так далі, і таке інше – безліч прагнень, і кожне, як бублик, – з дірочкою. Прірва.

      Від самотності й безвиході я засновую Товариство Вільних Дівчат (скорочено ТВД). І я – перша «вільна дівчина», так би мовити. Час заснування – нині. Без будь-якої прив’язки до дати. Я хочу, аби саме «нині» було таким, у якому можна бути щасливою. Звідси випливає мета товариства – пошук відповідей на запитання:

      У ЧОМУ СЕНС ЩАСТЯ?

      Так, я хитра! Я собі придумала гарну безпрограшну лазівку з тим усесильним словом «НИНІ», і полягає вона в тому, що мені й моїм послідовницям доведеться повірити, що НАШЕ товариство – вічне. Бо нині є завжди: вчора було, зараз є і завтра буде. НИНІ – дороговказ до щастя.

      Отже, святий обов’язок кожної вільної дівчини, яка матиме честь тримати в руках цю таємну книжечку, – поділитися своїм досвідом, дати обґрунтовану відповідь на запитання СКАЧАТЬ