Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що не сходиться із сьогоденням, і тому їм усе не так і всі щось винні? Правильно! Що Микола напився і здуру плеще дурниці. Ще й Бога згадує. Що на п’яну голову хай Господь милує… «Он у Києві, – розпинаються “мудрі” люди, – проблема! Прокурора обікрали! Уявляєте? Якщо вже не бояться прокурорів обкрадати, то що говорити про бідних людей? Знахабніли злодії!» Словом, що би там хто не белькотів, Оля відчувала, що дядько Микола – замаскований мудрець, і що він, навіть коли вип’є, тверезіше сприймає життя, ніж усі сільські мудрагелі разом узяті. Крапка!

      Весна додому не пустила. Оля подалася до Дністра. Пішки. Далеченько, але мандрівка до річки того варта. Плинна вода зцілює. Змиває проблеми і несе їх геть, де по дорозі вони липнуть до дурнів. Хвалити Бога, дурнів вистачає, і проблеми ніколи не ходять самі. Вони завжди ситі й у теплі. А головне – в пошані.

      Ось такий філософський день видався, з перукарні почавшись. Оля так і не збагнула: чому її пре до бунту? І чому їй зле, коли навколо все добре? І чому вона ні сіло ні впало пофарбувалась назелено? Адже мусить бути якась причина, бо немає нічого такого, щоб із чогось не виникло. Ну так же?

      «Геть хандру, ти вільна, тато далеко!» – з такою установкою почалапала назад. Дністер хлюпався у воді, як дітвак, з головою занурюючись у радість. Прошумів дівчині: «Бувай». Завжди будь тобто. Тут і тепер, незважаючи ні на що. «Бути» – Бог усього живого. А мислячого тим паче. Дністер не балачками був напакований, він мав досвід. Якби він просто не «був», а гнався за майбутнім чи грівся спогадами літа, то давно би всох. На яр перетворився би. Бо не можна наздогнати те, чого нема. Чи насититися тим, що зотліло в лапах часу. Дністер давно збагнув, що створений із крапель, за якими йому не угнатися. Тому шанував мить.

      Кольорові дівчата вже були в курсі «історичних» пригод.

      – Ну ти, мала, переполох зчинила в коледжі! Збирайся! – з порогу вигукнула Яна.

      – Не зрозуміла… Куди? – Оля бочком прослизнула в кімнату. Бавляться. Вирішили покепкувати з неї. Оксана перед дзеркалом наводила фінальний марафет. Якраз примружилась і облизала губи. Ще раз огледіла себе – добре.

      – Показуйся! – перевела свої свіжі «стрілки» на зелену бунтівну подружку. – Ши-кар-но! – каркнула, як ворона, що дорвалася до мікрофона.

      – Вау! Підтримую! Але роздивимось дорогою. Пішли! – підганяла Яна.

      Оля, граючись, вхопилася за поручні старого ліжка. Прикувалась до нього кулачками.

      – Ні! Я втомилася. І мені трішки не по собі. Я колись думала, що не маю сил від роботи. А виявляється, нерви вимотують більше за мотику.

      – Тому ми йдемо в поліклініку. Бо ти почуваєшся зле.

      – Стоп! Стоп! Стоп! – запротестувала Оля. – Мені, як ніколи, добре. Ніби очистилась від гріхів і… друзів. О! – піднятий вгору вказівний палець мав свідчити про глибокодумність і «скромність» Олі. Так що…

      – Погнали. І не вдавай дурочку.

      День пахнув звершеннями. Він хотів гордо підняти голову, вдихнути якомога більше кисню, прагнув відчути себе Кимось з великої букви, СКАЧАТЬ