Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще й гроші плати! Ото дідько придумав бізнес, торгаш клятий!

      – Нащо, дитино, куриш? І так таке марне, зелене, тобі то треба? Шоколадку би собі купила! – чи то дорікала, чи то просила кіоскерка. З вигляду бабуся знала Олю, вона в неї зошити і конверти купувала.

      – То братові! – бовкнула Оля.

      Бабуся висунула голову з віконечка.

      – Нащо брешеш? – запитала осудливо. – Ти би братові отак вибирала? Сказала би що-небудь – і все.

      Оля всміхнулася. Кисло, як середа на п’ятницю. Колись люди у середу і п’ятницю постили, м’ясця не їли, навіть молочка не пили. Розвантажували себе від безладу. Але п’ятниця була суворішою. Тому середа їй заздрила. Є чому заздрити, чесне слово! Людям з голоду в голові паморочиться, у шлунку крутить і булькає, а вона заздрить.

      – Дайте ще запальничку. Оцю, найдешевшу.

      Кіоскерка клацнула запальничкою, перевіряючи, чи працює. Та так уміло, що ого-го! Може, теж собі підкурює самотніми вечорами? На зорі. До вічності зазираючи. Пішов вогонь. Раптово. Без утомливого тертя сухих трісочок. Клац – і ти вже Прометей! Цивілізація, комфорт. Нудьга. Зручності й переваги, які мали би приносити людям насолоду, породили депресію. Нема до чого прагнути, бо все є. А насолоди платні! Усі без винятку! Платиш залежністю, пригніченням, безвіллям. А небавом болем. Коли починає псуватися тіло.

      Зараз діти не вірять, що колись не було мобільних телефонів. Краще би не було. Мамі треба подзвонити…

      Оля обійшла стадіон, аби не напоротися на одногрупників – погода гарна, фізрук поведе на природу побігати і ручками помахати. Хлопцям після розминки кине м’яча, ганятимуть за ним, наче за спідницями, а він з дівчатами буде займатися. Випендрюватися. Фізрук естет, не любить залів і майданчиків, травичку йому подавай. Романтик. А взагалі-то він цікавий екземпляр, з тіла нічого такий, підтягнутий, і всередині не гнилий. Тому Олина обіцянка помститися йому за «знущання» в силі. Ну, Оля розуміє, що він «знущається», залицяючись. Має до неї симпатію якусь садистську. За що і відповість. Бо все мусить мати міру.

      Пішла за поштамт. Там за кучерявими нестриженими кущами лавка причаїлася. Сіла, затягнулася. Дим був огидний, але голову трохи запаморочив. І пальці смерділи. Фу!

      Зацінькав телефон. Мама.

      – Доню, то я!

      – Чую. Привіт, мамо.

      – Привіт! У тебе зараз перерва, правильно я вирахувала?

      – Так. – «Цікаво, хто інформатор?» – подумала Оля.

      – А що то за шум?

      – У нас фізкультура, ми на стадіоні.

      – Ти не прогулюєш часом?

      – Ні, мамо.

      – Здорова?

      – Так.

      – Їла?

      – Їла.

      – Не буду питати, що їла, бо ти від того злишся.

      – Правильно.

      – Добре.

      – Як удома?

      – Як СКАЧАТЬ