Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в коледж хазяйкою пані Стефою, аби та не зчиняла галасу, сиділа в хаті, як миша в рукавичці, не надзвонювала батькам, бо репутація у хвойд не дуже і їм не треба ускладнень. А щоб усе пройшло гладко, рожева дівуля передала Олі складені в трубочку хрусткі папірці, гроші, сто відсотків. Схоже, перший заробіток тихоні-відмінниці. Зв’язалася на свою голову чи що там. То й не дивно – у ній завжди було щось таке… від повії. Вона у першому семестрі заради карлючки в заліковій книжці маму рідну продала б. А отже, в тому, що вона почала продавати себе, немає нічого дивного. Треба поділитися спостереженням зі Всесвітом – він розумний, вчинками і помислами людей усе владнає…

      Пан Остап, господар квартири, де мешкали Яна й Оксана, жив у Трускавці, мав там курортний бізнес, хатина в Самборі дісталася йому від тітки, тож спадком своїм він не дуже й переймався, навідувався раз на квартал, переглядав список, який складали квартиранти: що треба полатати, а коли майже дочитував його, подумки витаючи десь на трускавецьких пагорбах, попиваючи цілющу водичку, у дверях з’являвся самбірський майстер Дмитро Шість Секунд і казав, що за шість секунд усе зробить. А ще пан Остап для зручності призначав «управителя» свого «маєтку». Зараз ним була Яна, тож вона й зателефонувала господареві з повідомленням, що до них підселяється нова дівчина Оля, потенційний управитель, бо через півроку Яна закінчує коледж і на крилах натхнення летить у рідні Броди плекати цвіт нації.

      – Так скоро? – здивувався пан Остап.

      – Не зрозуміла…

      – Дивуюся, що так скоро минули чотири роки, – пояснив господар.

      Яна хихикнула.

      – А, так…

      – Давай, одержуй свій диплом, я тебе у Трускавець заберу. Готель новий якраз відкрию. Шість секунд – і буде готовий, – зареготав, видно, майстра самбірського згадавши.

      – Таж я не маю досвіду в тих ділах.

      – Дорогенька, я якраз, щоб ти знала, всіх працівників набираю без досвіду і вчу їх того, що мені треба. Сам. Так що коли надумаєш до мене на роботу, то Боже борони десь досвід підчепити.

      – Чому?

      – Бо досвід – це вірус. Зрозуміла?

      – Так, пане Остапе.

      – Добре.

      – То що, брати мені цю Олю і готувати на «управителя»? – запитала Яна. І навіть через слухавку побачила, як пан Остап усміхнувся, і відчула, що він задоволений її метикуватістю.

      – Бери, – рубонув господар, аби не зрадити задоволення перед своєю потенційною працівницею. Щоб вона не розслаблялася і не посіяла у своїй уяві найбільш небезпечний пирій усього прогресу – незамінність. Бо пан Остап з досвіду добре знав, що незамінні – є. І зовсім не професіоналізм робить людину незамінною, а щось інше, внутрішнє, про що Остап починає здогадуватися, але вголос говорити не хоче, аби не наврочити. Бо хоче, аби його відкриття працювало на нього, а не на конкурентів. Коли Остап здобуде світ, ось тоді можна досвідом і знаннями ділитися. А доти СКАЧАТЬ