Повелителька ліхтарів. Елена Волынская

Чтение книги онлайн.

      Це слово мало б згладжувати гострі кути та ліпити докупи розбите. Ось тільки тріщини інколи надто вже помітні…

      Інна все не з’являлася, а його сусід по камері Степ навіть почав жартувати:

      – Щось ти у нас не надто популярний. Де твої гості?

      – У мене нікого немає, – відвертаючись, відказував Василь.

      – Звісно, – іронічного посміхався Степ. – Усі ми тут нікого не маємо.

      На цвинтарі о такій порі був лише сторож. Той самий високий худий дідуган, який, як здавалося Василю, з роками зовсім не мінявся. У селі подейкували, що він походив з якогось давнього козацького роду. Михайлович обожнював свою роботу, навіть називав її «вигідною». Дідусь не раз своїм знаменитим басистим «кхе» лякав уночі хуліганів і п’яниць, яким хотілося полоскотати собі нерви в пошуках привидів або розпити чарчину-другу в місці вічного спочинку.

      Сторож привітався, потиснув Василеві руку й провів раннього гостя уважним поглядом. Спершу Василь наблизився до могили батьків. Їх поховали поруч, з різницею у півроку. Згодом зробили для обох спільний пам’ятник. Для нього обрали весільну фотографію, на якій молодята були по-справжньому щасливі.

      «Спарував же ж Господь!» – побожно хрестячись, говорили люди. Обоє були «творчими натурами» і зовсім непрактичними. У вільний від основної роботи час батько Василя плів із лози кошики, які по-гуцульськи називав кошарками. Мати ж, поки дозволяв зір, малювала. А в останні роки свого життя вона дуже захопилася вишивкою.

      У вишитій мамою червоними маками сукні їхня з Інною семилітня донька Оксанка виграла місцевий конкурс зі співу й отримала в подарунок ляльку Барбі. То був один з найрадісніших днів у житті дівчинки. Дорогою додому Оксанка весело щебетала, пригортаючи до грудей такий дорогий презент. І лише вдома, роздивившись іграшку, вони помітили у неї ваду: обидві ноги ляльки, що були прикриті довгою спідницею, виявилися лівими.

      Мати Василя, Дарина, покинула цей світ першою. Відійшла вві сні після виснажливої серцевої хвороби. Батько деякий час ще намагався триматися, бадьорився. Бавив онучку, сушив лозу, займався господарством і садом, який раніше був парафією виключно його дружини. Проте в його очах уже не іскрилося життя. Він нагадував рослину, якій підрізали коріння.

      Коли Сергій помер, односельчани казали: «Його забрала дружина». Василь ненавидів ці розмови. Ніхто нікого не забирав. Вони все життя були разом і тому просто не витримали одне без одного.

      У часи свого парубоцтва батько Василя, який жив у селі сусіднього району, щотижня долав пішки чималі відстані, щоб тільки побачити свою Даринку. Вона увійшла в його життя тоді, коли була потрібна найбільше. Сергій нещодавно повернувся з Ізи й привіз додому нове вміння і розбите серце…

      Підправивши могилку й невеличкий квітник, на якому Інна висадила дрібні первоцвіти, які щовесни вкривали землю суцільним рожевим килимом, Василь тричі перехрестився та повернув до східної огорожі. Він довго СКАЧАТЬ