Повелителька ліхтарів. Елена Волынская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дощок. Потім заліз на горище та полагодив електрику. Спустив на землю круглий стіл, який раніше завжди стояв перед хатою.

      Влітку за цим столом збиралася родина та гості. Інна мала багато друзів, а Василя незнайомі люди нервували. І хоча він радо приймав гостей, проте ще дужче радів, коли вони починали збиратися додому. «Вовкулака, – обурювалася теща. – Вродилося вже таке дике. Весь у батька. Що не кажіть, а яблуко від яблуні недалеко падає». Якби ж вона тільки знала, що зять вважав її слова за комплімент.

      Завершивши наводити лад на подвір’ї, Василь взявся згрібати сухе листя. Рослини під ним були слабкі, із витягнутими жовтими пагінцями. Попри всі перешкоди, вони відчайдушно пнулися вгору, до весняного лагідного сонця. Чоловік усміхнувся, пригадуючи свою двоюрідну прабабцю з Верховини. Старенька хоч і підсліпувата була, та й сили обробляти город не мала, але все одно щовесни кидала в землю насіння. Майже навпомацки. На пропозиції сусідів допомогти тільки відмахувалась рукою: «Не треба! Попораю все сама. Що захоче, те й проросте. А розніжених слабаків я не вирощую».

      Добряче нагрівши на сонці голову, Василь повернувся додому за кашкетом. «От би з його допомогою стати ще й невидимим. Хоча б на деякий час». На нього з неприхованим інтересом дивилися сусіди. Їм було цікаво спостерігати, як скинутий «лозяний король» лагодив розбитий трон і збирав докупи уламки свого королівства.

      Трішки «продерши городу очі», чоловік пішов із відрами до криниці. Помітивши, що він наближається, односельчани, які до того розмовляли на перехресті, під вербою, розійшлися. Вдали, наче не побачили його чи не впізнали.

      Василь мовчки пройшов повз них, але голови не опустив. Не цього разу. Поставив відра на землю біля своєї хвіртки, перевів подих. Уже відвик від тяжкої фізичної праці. Тіло активно протестувало, відгукуючись болем у найслабших місцях. Чоловік наповнив водою старий вуличний вмивальник та намочив обличчя. Опісля зайшов до будинку. Навмисне створений протяг повільно вимітав із кімнат дух плісняви й самоти.

      Погода знову псувалася. Вітер позганяв і навісив над Федорівкою дощові хмари, а з ними приніс і прохолоду. Василь перевдягнувся в нову сорочку. Знайшов у шафі чорну балонову куртку, яка тепер була для нього надто широка, ніби з чужого плеча. Байдуже поглянув у запилене люстерко. Звідти на нього похмуро дивився чужий, стомлений життям чоловік.

      Нагрів воду та ретельно поголився. От тільки це не відняло років. «Усе починається з душі, – любив повторювати його батько. – Постаріє вона – і тебе вже ніщо не врятує».

      Василь знову піднімався на пагорб. Кожен зроблений крок відгукувався дошкульним ниттям у попереку. Темно-коричневі, побиті дощем чагарники густішали, загороджуючи шлях живою стіною. Відпочивальники «помітили» доріжку порожніми пляшками, бляшанками з-під пива, обгортками від цукерок та іншим сміттям. Де-не-де чорніли темні плями від багать. Починали цвісти кульбаби.

      Хижа була закрита на клямку. Вона самотньо СКАЧАТЬ