Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її в коридорі, сильно штурхнув плечем, заступаючи шлях.

      – Я не просив за мене заступатися, – різко випалив він, дивлячись їй просто у вічі.

      – А я що, заради тебе це зробила, думаєш? – треба було щось говорити, і Євка сказала перше, що прийшло в голову.

      Від того вовчого погляду напівтатарина її коліна підгиналися, але вона силкувалася не виказувати страх. Не можна показувати звіру, що ти його боїшся.

      – Просто це був єдиний шлях, щоб мене помітив пан учитель і я змогла бути на уроках разом із вами! – ледь не вигукнула Євка, і лише потім збагнула, що не можна так розмовляти з паничем і чим це їй загрожує.

      Але той – на диво – пом’якшав.

      – Добре хоч чесно зізналася, що просто пробиваєш собі шлях нагору, – сказав він, і на його вустах майнуло щось віддалено схоже на посмішку.

      Юнак зробив до неї крок, і Євка, миттєво відступаючи, підперла спиною стіну.

      Він дивився впритул. Його погляд пронизував, мов тисяча ножів. Господи, звідки ж він узявся в її житті? Євці треба було ще дужче злякатися, але раптом тієї миті вона зрозуміла, що більше не боїться Аміра.

      – Але не смій більше прикриватися мною, – карбуючи кожне слово, сказав він.

      – Добре, добре, я тебе більше собою не прикриватиму, – обурено випалила вона і знову запнулася.

      Євка почула, як затріщали суглоби кулаків Аміра, які він дуже міцно стиснув.

      Аж раптом юнак усміхнувся. Цього разу по-справжньому, широко, по-людськи. Уперше Єва бачила Аміра всміхненим.

      – А ти достойна суперниця. Та все ж таки сподіваюся мати тебе на своєму боці.

      Він відійшов, а Євка повільно сповзла по стіні вниз. Серце калатало. Вона його більше не боялася. Чому ж тоді серце поводилося так дивно?

      На все своя ціна

      День спливав у якомусь мовчазному тумані. Такий довгий, нескінченний день. Усі зиркали на Євку, але сказати нічого не наважувались. Поруч увесь час був учитель, готовий щомиті вдарити палицею по руках своїх вихованців за найменшу провину, за найменший кривий погляд на Євку. І те, що лиш учора здавалося недосяжною мрією, сьогодні було найсправжнісіньким – вона сиділа за одним столом із паненятами й виводила чорнилами на папері латинські букви та арабські цифри.

      А коли діти нарешті розійшлися перед вечерею, Євка й собі вийшла на кухню. Усередині, мов після літньої зливи, розросталася велика бульбашка, готова от-от луснути. Хотілося кричати, сміятися й плакати одночасно. Хотілося вирватися з палацу й заблукати десь між байраками на берегах Віти.

      На кухні готували їжу. Зранку саме зарізали порося, тож у повітрі стояв густий запах холодцю та свіжини. Для челяді на тарілці лежав кавалок кров’янки та обсмалені поросячі вуха.

      – Голодна? – якось вкрадливо запитала Марія. – Каші насипати?

      – Та чого ти питаєш? Звісно, що дитина за весь день ані макового зерна в рот не брала. Без їжі й віл не потягне, не те, що дівчина, – утрутилася Оксана.

      Євка недовірливо покосилася на тіток, СКАЧАТЬ