Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніг заснула під боком в Оленки на розстеленій на сіні ряднині.

      Коралі багровіли в траві, щедро огорнені променями вранішнього сонця. Євка озирнулася та підняла червоні намистини. Яка тепер різниця, викине їх чи одягне? Нехай краще вдягне, то хоч зовні скидатиметься на панянку. А потім, покрутивши в руках білу хустку, якою завжди запинала голову, дівчина відклала її вбік. Натомість сяк-так заплела навколо голови колосок і встромила в темні коси гілочку жовтогарячих нагідок.

      – Гляди, яка пані, – кинула Наталка, виносячи відро помий. – Біжи, дай свиням їсти! А вже потім підеш собі залицятися з паничами!

      Тицьнувши в руки замащене відро, Наталка легко підштовхнула свою зовицю в спину в бік сажа, де рохкали поросята.

      Євка озирнулася. Батько щось майстрував на подвір’ї, насвистуючи, мати з криками доїла корову, сестри готували сніданок, а брат Максим ладнав їхнього єдиного коня, щоб поїхати на берег за конюшиною. Такий звичайний ранок. Може, не треба було нічого змінювати? Чи ж не легше повернутися назад, жити звичним життям без щоденного страху хтозна-чим завинити перед панами, каверз і хитрощів, оцієї тісної корсетки й постійних докорів родини за неробство?

      – Чого завмерла соляним стовпом? – просто над вухом пролунав громовий голос Стешки. – Пресвятая Діва, спаси й схорони! Була б тебе й на світ не родила! Що то за дитя, яке не може свиней нагодувати без того, щоб півдня з помиями не простояти!

      «Ти живучіша за нас усіх! – голос Кальопи відлунням звучав у голові. – Якщо ти справді така обдарована…» Євка стрепенулася, ледь не заляпавши себе поросячим сніданком.

      Не проронивши ані слова, вона вилила в корито помиї та відчинила дверцята сажу, випускаючи двох кругленьких свиней у загороду. Поросята радісно рохкали, збиваючи одне одного, відсовуючи одне одного рийками й крутими боками. Поросятам було байдуже, хто приносить їм їсти – чи боса Дунька у своєму дранті, чи панночка Євка в підбитих черевичках та червоному намисті. Але дівчині було не все одно. Вона розвернулася й так само мовчки попрямувала до палацу.

      Бджолине жало

      Марта, на щастя, була сонлива. А може, усе ще не могла оговтатися від учорашнього наказу батька, тож поводилася з Євкою чемно. Та відчинила вікна, допомогла панночці вдягнутися, а потім, розчесавши дівчину до сніданку, винесла надвір її нічний горщик.

      – Ну й спека, – сама до себе проказала Євка, зливаючи шляхетські нечистоти у вигрібну яму.

      – Євко, це ти? – озвалася тітка Веселина, виходячи з-за стайні.

      Вона здавалася занепокоєною.

      – Десь Ярема подівся, не можу знайти! – закусила нижню губу вона, від чого її щелепа ще більше посунулася наперед. – У хаті ніде не чутно, хіба десь надворі? Пани вже снідати мостяться.

      – А в саду ти дивилася, тітко? – крикнула у відповідь Євка. – Ще ні? То я сходжу, він, певно що, там!

      Ураз віддаючи няньці нічний горщик, дівчина чкурнула в сад. Нога вже майже СКАЧАТЬ