Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свинцем. Євка зовсім розпустила стрічку, на яку був зібраний комір сорочки, і примусила себе дихати.

      – Зараз, серденько, зараз покличу на допомогу!

      Не розбираючи шляху, чіпляючись за траву й спотикаючись об кротові нори, Євка добігла до альтанки. Майнула тінь – усередині хтось був. Не тямлячи себе від жаху, дівчина не збиралася вгадувати, хто там всередині.

      – Допоможіть! – лише гукнула вона, вбігаючи.

      Амір лежав горілиць, залізши з ногами на лаву й виставляючи вгору гострі коліна. Побачивши змилену Євку, він навіть не поворухнувся, лиш тільки очі сторожко повернулися в її бік.

      – Аміре! Врятуй брата! – розпачливо вигукнула юнка. – Треба його перенести до хати й покликати Кальопу!

      – Чого б це?

      – Я не знаю… Він лежить, не відзивається… руками вуха закладає…

      – Чого б це мені його рятувати? – повів бровою Амір, анітрохи не змінившись у голосі.

      Євка видихнула. Такого вона не чекала, тож, мов укопана, завмерла на порозі альтанки з роззявленим ротом.

      – Аміре… Ярема – твій брат, – нарешті спромоглася вимовити вона.

      Нічого розумнішого на думку не спадало.

      – Брат? – Юнак підвівся й втупився очима в Євку. – У цій сім’ї в мене є брат?

      Її очиська перелякано перебігали від Аміра до палацу, де можна було б і справді знайти поміч. Треба було кидати цього дикуна тут, а самій щодуху бігти до будинку…

      Але Амір перетнув їй шлях рукою, припираючи до колони альтанки.

      Євка глитнула слину, раптом уявляючи себе тією косулею й пам’ятаючи про ніж, який Амір завжди носив із собою.

      – Аміре… паничу… милостивий пане, допоможи! – заїкаючись, прожебоніла вона. – Він же дитина…

      Євка з благанням визиралася на Аміра. Очі в очі. Той навіть не моргнув.

      – Паничу, – раптом прошепотіла дівчина, відшукуючи в собі залишки відваги. – Я на твоєму боці. Якщо ти хочеш, щоб тебе в цій сім’ї сприймали по-людськи, то сам будь людиною. Звірі добивають слабших. А ти допоможи.

      Щось блиснуло в Амірових очах, куточки його вуст поповзли вниз. Він різко відвів руку й відвернувся.

      – Чорт із тобою. Показуй, куди йти, – нарешті сказав він.

      Євка пташкою стрепенулася з місця, хапаючи Аміра за руку й тягнучи в глиб саду.

      Від несподіванки Амір ледь не втратив рівновагу. Рука дівчини міцно тримала його зап’ястя. Її пальці були холодними, навіть серед цього спекотного літа. Амір ніколи не торкався таких холодних рук. Та чи багато рук насправді його коли-небудь торкалося? Поміркувати далі Амір не встиг, бо Євка відпустила його, показуючи на щось поперед себе.

      Ярема лежав на землі, так само скручений калачиком, щоправда, уже не тримаючись за вуха, а поклавши долоні на горло. Тут лише Євка помітила, що на ногах Яреми немає взуття, а ліва ступня розпухла й розчервонілася.

      Амір теж це помітив. Вони стривожено перезирнулися.

СКАЧАТЬ