Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на неї дивився Амір, захилившись на лаві й ліниво занотовуючи цифри. Оцей нехай ліпше й не помічає її, нехай він ніколи не дізнається, про ще її просила його мачуха. Бо коли Євка згадувала Амірів погляд у лісі того дня, коли він убив нещасну косулю, її спина вкривалася сиротами, після чого вона уявляла, що цей тринадцятирічний хлопчина зробить із нею, коли дізнається про її таємне завдання.

      – Ще не час робити перерву, – вивів Євку із задуми пан Орест. – Став сюди їжу та піди присядь на лаву. Земля сира після вчорашнього дощу.

      – Сісти на лаву? Це було більше, ніж Євка могла сподіватися від пана вчителя! Невже він хоче, щоб вона була поруч?

      – Та не в альтанку, дурненька, – схопив її за плече вчитель. – Іди он туди присядь! – указав на лаву, що стояла далеко осторонь між кущами троянд. – Як щось треба буде – ми покличемо.

      Щось боляче кольнуло в серці. Зробилося соромно. Звісно, як вона лише могла подумати, помріяти про те, щоб сидіти в альтанці з паничами й писати крейдою й чорнилами…

      Із тієї лави було чути через слово і майже не видно обличчя пана Ореста. Але Євка ловила кожен звук і порух, ділила та множила разом із паненятами, що ліниво й повільно відповідали, зовсім не цікавлячись тією математикою.

      Особливо відстороненим був Амір. Підставивши обличчя сонцю й відкинувши назад довге смоляне волосся, він відповідав мляво, ніби був не тут, а в якомусь своєму світі. Євка мимоволі почала роздивлятися тонкі, такі не схожі на батькові його риси обличчя. Амір відчув на собі її погляд і повернув голову. Євка вдала, що дивиться поверх крон, аж раптом знітилася.

      «Боже, він уб’є мене, як дізнається. Або княгиня вб’є мене раніше».

      Та того вечора Євку до пані Серафими не пустили. Її покоївка сповістила, що пані нездужає та не велить нікого приймати. Гора з пліч звалилася й дихати нарешті зробилося легше. Вона вижила в палаці ще один день. А кожен день в палаці тепер скидався на подвиг.

      Додому Євка йшла в супроводі своїх добрих друзів – жаб і цвіркунів. І одні й другі заходилися співом, зливаючись у різноголосому хорі. Євка уявляла, що вони співають про ніч, яка так несподівано рано спустилася з неба, про рясну росу на траві й прохолоду. Сьогодні знову в селі вулиця, тож Євка, не слухаючись матері, знову пішла лісом – якнайдалі від настирних хлопаків. Вона була така виснажена, що хотілося лягти й заснути без сновидінь, щоб зранку прокинутися вільною від наказу княгині і щоб ніколи не ставати докажчицею. І нехай Амір і видається їй дивним і навіть жорстким, вона сама не зобов’язана ставати такою ж…

      Раптом у листі щось зашаруділо. Євка вчасно відсахнулася, бо за мить із куща вистрибнув сам Амір Антоній Вітовський, тримаючи за вуха спійманого в тенета зайця.

      У темряві його очі блиснули двома жевріючими вуглинами. Було в них щось дике, звірине, від чого хотілося тікати не розбираючи дороги. Євка оступилася й упала з голосним оханням. Відбігши вбік, Амір озирнувся, постояв хвильку, вдивляючись у ліс, і зник у гущавині.

      Запала СКАЧАТЬ