Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мазуревичі. Історія одного роду - Дарина Гнатко страница 15

СКАЧАТЬ ще й як поталанило. Скільки того ми золота віднайшли, що й самі не очікували…

      Маруся нахмурила чоло.

      – Сашо, чи не занадто ти відвертий перед чужою людиною? Навіщо трезвонити всім?

      Та Попільний тільки рукою махнув.

      – Облиш, Марусенько, хіба ж Тихон нам чужий? Він же наш, заруддівський, і чого я маю боятися? До того ж за два дні ми будемо вже в Красноярську, там Сонін банк знаходиться. Позбудемося нарешті страхів.

      Маруся промовчала, тільки позиркнула недовірливо на Тихона, і по очах її той зрозумів, що не довіряє вона йому, не вірить у його порядність, для неї він не такий, яким уявляє його її брат. Тому, посидівши з ними ще якусь хвилину, він послався на термінову справу й гайнув геть, аби хоч трішки прийти до тями та обдумати, що йому робити далі.

      2

      Тієї ночі Тихону зовсім не було сну.

      Те щастя, котре впалося на простувату голову Попільного, не могло ніяк полишити його в спокої, відібравши той спокій на весь залишок дня та майже всю довгу сибірську ніч. Попільні мали їхати завтра ранком, і він розумів, що просто не вибачить собі, коли вони поїдуть без нього. Чи доля, а чи, може, ще яка сила подарували йому цю зустріч, і він вірив, що випадковою вона не була. Ні, вона була мов відповідь на його те жагуче бажання нарешті розбагатіти, зробитися заможним, і не просто заможним, а справжнім багатієм. І з самих глибин його серця та єства почала виповзатися темною змією думка про те, що єдина можливість для нього наразі доскочити своєї мрії – то вбити Попільного, і його сестру також. І нехай одразу він мислив об тім, що зможе закохати в себе ту норовливу Марусю, а потім уже, її чоловіком, заволодіти тим золотом, котрим би поділився з нею брат, але тепер, почувши про панну Льохвицьку, він геть перемінив плани. Навіщо ж йому довольнитися половиною, коли він може отримати все, та ще й таку заможну наречену на додачу? Ні, Маруся його тепер уже геть не цікавила, Попільний, сам того не відаючи, повернув його долю в інший напрямок. Треба тільки позбутися і його, і сестриці, і все. Забрати золото й податися до Кременчука.

      Напружена робота мислення не минула для Тихона даремно, і він уже знав, що, повернувшись до рідних країв, зробиться ледь не побратимом Попільного, і саме він принесе його нареченій сумну звістку про смерть коханого. О, він буде й сам вбитий нещадно горем, навіть пустить сльозинку за такими молодими життями Олександра та чарівної Марусеньки, він стане другом по нещастю для панни Льохвицької, сумуючим товаришем Попільного… А з часом… З часом почне невимушено з нею спілкуватися, якомога частіше потрапляти на очі, і не сумнівався зовсім у тім, що зможе заполонити серце чарівної панни Софії. Зрештою, закохалася ж вона в того клятого Попільного, більше схожого на ведмедя, то чому ж не зможе покохати його? Хіба ж він гірший чим від того Сашка? Та нітрішки. Відтоді, як почав подобатися дівчатам і сам цікавитися ними, зрозумів якось швидко та легко – він, Тихон Мазуревич, красень, такий красень, котрий одразу полишає спокою дівочі серця. А чим відрізнялася незнайома поки ота панна Софія від дівчат у Зарудді чи жіночок у Кременчуці? Та аж нічим, коли змогла закохатися в отого телепня Сашка. Ні, Тихон СКАЧАТЬ