Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      – Неймовірно заможна, так? – знову всміхнувся Попільний, і щасливий вираз його лиця чомусь зробився для Тихона неприємним. – Повір мені, друже, незважаючи на всю свою заможність, Соня дуже проста й сердечна, і для неї в стосунках з людьми зовсім не має значення, чи ти володар великого статку, чи ж така біднота, як оце ми з Марусею. Для моєї Соні головне, аби людина була людиною, у повному значенні цього слова.

      Тихон поглянув на нього недовірливо.

      – Чи ж правду ти говориш? У неї такий розкішний дім за кутою огорожею біля Дніпра… Невже ж вона така проста?

      – Проста, як сільська дівчина!

      Тихон тільки головою похитав.

      – Неможливо в таке повірити. Отака заможна й така проста. А я чув про неї такі розповіді, що занадто погордлива вона, вередує женихами…

      – Чутки не завжди бувають правдивими.

      – І як же ти познайомився з цим дивом?

      Попільний відпив декілька ковтків червоного вина.

      – Як познайомився? – перепитав він повільно, і на лиці його простуватому з’явився якийсь особливий вираз, котрий дивним чином перетворив його майже на красеня. – Та нічого насправді особливого у нашім знайомстві немає. Ти, певно, і не знаєш, але після того, як ми з Марусею виїхали до міста, то я деякий час працював на складах нашого далекого родича, а потім мені до голови заскочила думка, що було би гарно зайнятися власною справою. Родичі обіцялися допомогти. І я намислив відкрити крамничку, а ця справа вимагала кредиту, тому я й вирушив до банку Льохвицьких. Але там мені відмовилися надати кредит. Довелося йти геть з пустими руками, та один знайомий порадив мені піти просто до самої Софії Давидівни, що вона, мовляв, така вже добра, що не відмовить мені в допомозі. Зізнатися тобі чесно, то йти мені до неї не надто кортіло. Це виглядало би так, наче я, отакий собі здоровий бугайло, та пішов просити до неї милостиню, подаяння. Такі гордощі в мені повсталися! Та турбота про Марусю, думки про її майбутнє геть переломили в мені ті недоречні гордощі.

      Зібрався я з духом та й пішов до будинку того казкового біля Дніпра. Ішов, і чи повіриш ти мені, Тихоне, – ноги в мене тремтіли від страху. Гадав, що й на поріг мене не пустять, а воно на диво навіть до кабінету провели, попросили почекати, а за якихось п’ять хвилин увійшла вона. Невимовно, просто казково чарівна, із сяючими блакитними очима, у котрих було стільки просто неймовірного світла… Я як побачив очі ті, погляд їх ясний, так і занімів. Вона ж привіталася й дивиться на мене запитально, і цікавиться, що ж мені потрібно, а я ледь зміг вичавити із себе куценьке привітання й почав щось белькотіти про отой кредит, а вона дивиться на мене вже якось пильно, аж слова у мене геть скінчилися. Зрештою, став я, як отой телепень, тільки вирячився на неї та очей відвести не можу. А вона так м’яко усміхнулася й запросила мене випити з нею кави. Отак усе й почалося. Я отримав кредит, а разом з ним і серце однієї з найзаможніших наречених імперії. Та як на сповіді тобі скажу, що не за статками її я гнався, покохав би СКАЧАТЬ