Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від жіночих любощів не відмовлявся ніколи, особливо ж у місті, де жінок було набагато більше, ніж на селі.

      Маруся всміхнулася до брата.

      – Я тебе не надто затримала?

      Попільний усміхнувся у відповідь.

      – Ні, сонечку, що ти.

      На Тихона вона кинула лише один короткий погляд і одразу ж опустила свої надзвичайно сині очі. Але він уже встиг помітити в тім короткім спогляданні зацікавленість і вдоволено усміхнувся про себе. Сестра Попільного йому сподобалася, хоча він був ще надзвичайно далеким від того, аби закохатися. Ні, те кохання, оте почуття слабких духом людей було зовсім не для нього. Його мати колись покохала батька, того нікчему, котрий покалічив життя не тільки їй, а і йому – Тихону. Ні, він кохати не збирався, не збирався робити себе слабким перед якоюсь жінкою, аби вона набувала влади покалічити його життя, як батько скалічив материне. Він буде вільним, геть вільним від усіх тих почуттів, котрі спроможні зробити його слабким. Він прагне бути сильним, дуже сильним у цьому житті, мати силу та багатство, аби усі дрижали перед ним. А жінки…

      Жінки в його житті мали бути, нехай їх буде навіть багато, та він не збирався закохуватися в жодну з них. То нехай вони його кохають, нехай вони будуть перед ним слабкими, коли він буде сильним.

      А ця Маруся… Маруся мала для нього особливу привабливість, бо мала те, чого йому не поталанило відшукати за цей майже рік перебування на землях Сибіру. І Тихон був твердо переконаний, що Попільний, цей простуватий чоловік, що любить сестру, не полишить її без половини того, що віднайшов з її ж таки допомогою. І якщо повірити його вихвалянням, то цій синьоокій красуні дістануться досить пристойні гроші.

      Тихон зобразив на лиці одну з найчарівніших своїх усмішок, поглянувши на Марусю з особливим виразом.

      – Сашко, а ти не познайомиш мене зі своєю чарівною сестрою? – запитав він у Попільного, і той у відповідь розквітнув таким усміхом вдоволення, що лице його трішки простувате, таке, що не вирізнялося особливою вродою, зробилося в ту мить ще й гарним.

      – Познайомлю, друже, а чого ж не познайомити? Марусю, ти вже й не пам’ятаєш, мабуть, односельця нашого, Тихона Мазуревича, хоча таки повинна була б пам’ятати…

      Маруся знову кинула на Тихона короткий погляд.

      – Не пам’ятаю, – відповілася вона, і Тихон з подивом зачув у її голосі щось схоже на ворожість. А сестричка, як виявилося, була вже не такою й простою, як виявилося, не в брата була, як здалося йому спочатку. Він почав розуміти, що, незважаючи на досить скромненький одяг та оту селянську косу, сестра Попільного була наділена неабияким розумом. А ще в очах її вгадувалася підозрілість, геть відсутня у брата. І це Тихону не сподобалося…

      Попільний докірливо захитав головою.

      – Яка ж ти, Марусю, вредна. Адже пам’ятаєш, а не зізнаєшся. Та не надимай губенят, краще познайомся з Тихоном знову. Бо ти ж тільки подумай, сестричко, яке ж це щастя та радість – зустріти тут, у цих чужих, непривітних СКАЧАТЬ