Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Маруся обернула до нього пополотніле лице.

      – Убивця! Клятий убивця!

      Тихон зіщулився.

      – Закрий рота!

      Маруся вся затрусилася.

      – На каторгу за це поженуть! Зогниєш геть, іроде!

      – Справді? – усміхнувся Тихон. – І хто ж на мене донесе? Чи не ти? Ти впевнена?

      Він тихо, неголосно все це сказав, та така погроза в голосі тім його залунала, що Маруся зрозуміла все одразу, не дотямивши того раніш… У голосі Тихона чувся вирок для неї.

      Невблаганний вирок смерті.

      І Маруся, знову закричавши, почала повільно задкувати від нього, широко розкривши очі. Кинула було погляд на візка, у якому, певно, була зброя, котру Попільний за своєю безшабашністю не витягнув до вогнища, та візок знаходився за спиною Тихона… Мить, і вона, обернувшись, гайнула геть у ліс.

      Тихон вилаявся й кинувся слідкома.

      Страх смерті застилав Марусі свідомість, але вона все ж мала розуму дотямити того, що криком зробить ще гірше. Вона стихла, тільки важко дихала й вперто бігла вперед, байдуже куди, аби тільки подалі від того нелюда з ножем у руках, котрий убив її брата. Горе й біль від втрати Саші змішувалися зі злістю на нього, що був він таким сліпим і не бажав довіритися її словам. А вона ж відчула, як тільки побачила того Мазуревича, побачила й відчула в дивний спосіб, що добра від людини тієї очікувати не варто. Сама не знала, звідки вона в неї вишукалася, та впевненість, що ця людина принесе їм велике зло. Можливо, справа була в його тих чорних очицях, у котрих було щось таке, що мов промовляло без слів – то очі вбивці.

      Місяць насмішкуватим сріблястим оком слідкував за нею з-за верхівок ріденьких сосен, коли бігла вона геть у темну та осоружну чужу ніч. Сили вже почали полишати її, вона відчувала, що довго бігти не зможе, ще декілька хвилин – і просто впаде. Але падати не хотілося, Господи, як же не хотілося падати й помирати, помирати такою молодою, не проживши ще й двадцяти років. Помирати тоді, коли тобі ще жити та жити, коли чекає на тебе десь кохана людина, сподіваючись, що ти скоро повернешся.

      – Господи, спаси й збережи!

      Слова молитви тихим шепотінням зривалися з її вуст, пересохлих від страху та швидкого бігу, але сил уже зовсім не полишалося. Відчуваючи, що ось-ось і вже впаде, Маруся притулилася спиною до товстого стовбура старої сосни й зачаїлася. Ноги й легені пекло від того швидкого бігання, перехоплювало подих, і перед очима темніли кола, треба було б бігти далі, та сил не стало вже геть. Як жалкувала, що не слухався Саша її пересторог, не витягнув тієї рушниці, що лежала в лантусі поряд золота. Рушниця була в нього для захисту золота, а в іншому він покладався на удачу. А знав же, що краї тут геть небезпечні, та не боявся, казав, що ніхто на них не нападеться, вважатимуть не за золотошукачів, а за подружжя. Бо рідко ж траплялися жінки, котрі мандрували просторами Сибіру в пошуках скарбів. Це вона впросила Сашу.

      Маруся затремтіла СКАЧАТЬ