Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ На неї полював вовкулака страшніший, ніж ті, далекі й невидимі.

      Тихон же, постоявши посеред тієї галявинки ще хвилин зо п’ять, нарешті зрушив з місця, і Маруся втиснулася в дерево з такою силою, що заболіла спина, з невтішною думкою похваливши себе за те, що одягнула коричневу сукню, а не щось світле. Мазуревич ще раз зупинився, обдаючи все єство Марусі холодом, а потім пішов десь геть, зникнувши з очей. Вона судомно захапала ротом повітря, із жадібністю втягуючи його в себе, уже не звертаючи уваги на біль у спині. Але далі йти чомусь не наважувалася, відчуваючи невиразну тривогу й той страх, що тепер полишиться з нею, здавалося, на все життя. Стояла так, відчуваючи, як заповнює серце невимовний відчай. Вона не знала зовсім того, чи виживе в цю ніч, чи не стане вона для нею останньою, і цей чужий ліс – чи не зробиться він для неї холодною, сирою могилою? Похитавши головою, Маруся зіщулилася від внутрішнього холоду, повернула голову вправо й застигла, забувши навіть і закричати. Страх крижаним холодом пройшовся тілом.

      Перед нею стояв Мазуревич.

      Ця його поява перед нею була настільки стрімкою та несподіваною, що Маруся не встигла й злякатися. То потім страх почав сковувати тіло холодом, але вона більше не кричала, тільки безпорадно дивилася на нього, мовчки, мов заціпило їй, а потім він насмішкувато промовив:

      – Гадала від мене втекти, га, Марусю?

      Вона обпекла його ненависним поглядом.

      – Навіщо ви вбили Сашу?

      Мазуревич гмикнув.

      – А ти не здогадуєшся?

      – Вам потрібне було наше золото?

      – Ти дуже здогадлива!

      Маруся важко задихала.

      – Але ж я так, задарма, свого життя не віддам…

      – О, у тім я навіть і не сумнівався, – вдоволено розсміявся Тихон. – Ти знаєш, люба, ви з братом трішки неправильно народилися – ти мала бути чоловіком!

      Вродливе лице Марусі покривилося.

      – Я вас ненавиджу! – прошипіла вона прямо в лице Тихона, і далі…

      Далі почалося для неї найжахливіше. Останні хвилини життя на цьому світі… Пекло, справжнє пекло, у потайну сутність котрого вона зазирнула вже зараз, ще за життя. Тишу байдужого нічного лісу знову розірвав її крик, коли Тихон ухопив її в обійми міцними руками, загрубілими від важкої праці та року тримання сокири з лопатою. Вона намагалася вирватися, билася та кусалася, божеволіючи від страху та гострого небажання і вмирати, і даватися в його руки. Ні, не для того ж вона була народжена, аби її життя міг обірвати ось так безглуздо якийсь негідник.

      – Відпустіть мене!

      – Навіть не сподівайся на те! – спокійно відгукнувся Тихон і кинув Марусю на землю.

      Вона одразу ж спробувала зіскочити на рівні ноги, але не встигла. Важке чоловіче тіло навалилося на неї з такою силою та грубістю, що потемніло в очах і заболіло все тіло. Але Маруся ще не була готовою здатися, останній у житті страх надав їй несподівано таких нелюдських сил, що вона змогла відбитися від Мазуревича й поповзла геть. Та недалеко ж… уже за якусь СКАЧАТЬ