Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мазуревичі. Історія одного роду - Дарина Гнатко страница 9

СКАЧАТЬ ж з гарної, квітучої, вродливої жінки занадто швидко перетворилася на втомлену, вироблену, зажурену істоту, у котрій вже неможливо було впізнати ту, колишню красуню Марфуню Торенкову, ну, хоча й років було під тридцять, а мала вигляд уже літньої жінки. І стидалася, як же стидалася зустріти де Тараса Морозенка, котрий втомився з роками її чекати і віднайшов собі таки дружину з сусіднього села. Гарно він жив, господарем був вправним і в бік чарки навіть не косував. А Марфа як побачить його, так жалі її й беруть, що молодою та нерозумною матінки не послухалася… Тепер удосталь напивалася гіркої водиці каяття, та що ж з того? Могла вдавитися, напиваючись каяття того, та нічого змінити була не в змозі. Мати померла, батько пішов у прийми, у батьківській хаті господарював старший брат з родиною, а сама вона кайданами була прикута до Уласа, і тільки смерть одного з них була спроможною розбити ті кайдани.

      Скільки Тихон себе пам’ятав, він завжди бажав зробитися заможною та поважною людиною. Навіть малим мав мрії лише про власну заможність.

      – До біса його все!

      Розлютившись, він ухопив стілець і з такою силою пожбурив у стіну готельного номера – убогої кімнати з обшарпаними меблями та драними шпалерами, що луна пішла коридором. Але полегшення не відчув. Очі мов саваном білим вкривало, і хотілося ось так вхопити й жбурнути об стіну не стільця того клишоногого, а того, хто обманув його, хто заманив у ці кляті північні землі, наобіцявши казкових прибутків, та втік, коли виявилося, що єдине, що їм вдалося намити, – то була жменька низькопробного золота, половину котрого Грицько примудрився поцупити й дати драла, полишивши розлюченого Тихона в цім задрипанім готелі, котрий і зватися готелем права не мав.

      Тихон розумів, що треба повертатися додому, удача вперто не усміхалась йому, скільки не шукав великих покладів золота, майже рік, а нічого вартого й не знайшов. Так, якісь дрібнички траплялися, котрих і вистачало лише на те, аби харчуватися та винаймати десь куток. Але ж того, про що так відчайдушно мріяв Тихон, – того не траплялося. А з якими неймовірними мріями їхав він сюди, до Сибіру. Понаслухувався розповідей Грицька, як багатіють люди на цих землях, купуючи ділянки й намиваючи золото та коштовне каміння. Грицько той сам загорівся й Тихона підбив.

      У двері постукали, обірвавши невеселі думки Тихона, і він злостиво позиркнув на них.

      – Увійдіть!

      На порозі кімнатки з’явився власник цього хліва з гордою назвою «готель» – миршавий чоловічок зі швидкими темними очицями та неприємним лицем. Він умить скинув оком кімнату, зачепившись поглядом за нещасний, розбитий стілець, і тонкі вуста його склалися в ще тоншу ниточку.

      – Неподобствуєм, пане?

      Тихон позиркнув на нього вороже.

      – Іди геть!

      – А платити?

      – Та я тобі зараз так заплачу, – погрозливо запевнив його Тихон, і чоловічок зразу СКАЧАТЬ