Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ собаці, і, напевне, в цьому був сенс. («Це ти зробив, Семе? Ти написав ті слова? Ти поводився погано?») Окрім усього, його ще й цікавили власники тварин. Буквально кожне відео знімав хтось, хто любив свою собаку більше, ніж себе. «Присоромлення» завжди видавалося йому милим, перебільшено драматизованим і добродушним, а закінчувалося все примиренням. (Він спробував зробити щось подібне, та Арґус був занадто старим і втомленим, щоб спромогтися на щось інше, окрім як нагидити під себе, а для такого жодне присоромлення не може бути добродушним). Тож це якимось чином пов’язано з грішником і суддею, зі страхом не заслужити пробачення та полегшенням від того, що тебе знову люблять. Може, в наступному житті його почуття стануть менш всеохопними, і якась частина його буде готова зрозуміти.

      Не те щоб щось було не так із попереднім розташуванням синагоги, але життя було йому дане для того, щоб жити достатньо добре, а «Інше життя» – щоб класти речі на ті місця, яких вони жадали. Сем потай вірив, що все було спроможне чогось прагнути, ба більше – все перебувало в стані постійного прагнення. Тож після прочухана від мами, який мав би викликати сором, він заплатив цифровим вантажникам цифрові гроші трохи пізніше того ж дня, щоб вони розібрали синагогу на найбільші частини, які помістилися б у найбільших вантажівках, перевезли їх і склали докупи згідно зі скриншотом.

      – Ми поговоримо, коли тато повернеться із зустрічі, але я маю дещо сказати. Це необхідно.

      – Добре.

      – Перестань казати «добре».

      – Вибач.

      – Перестань казати «вибач».

      – Я думав, уся суть у тому, щоб я вибачався.

      – За те, що ти зробив.

      – Але я не робив…

      – Ти мене дуже засмутив.

      – Я знаю.

      – І це все? Більше тобі нічого сказати? Може, щось на кшталт: «Я зробив це, й мені шкода»?

      – Я цього не робив.

      – Прибери цей гармидер. Гидко дивитися.

      – Це моя кімната.

      – А це наш дім.

      – Я не можу скласти дошку. Ми лише на середині гри. Тато сказав, що закінчимо, коли розберемося з моїми проблемами.

      – Знаєш, чому ти завжди виграєш?

      – Бо він мені дозволяє.

      – Він уже роками тобі не піддавався.

      – Він стримується.

      – Це не так. Ти виграєш, бо він прагне захоплювати фігури, а ти завжди думаєш на чотири кроки вперед. Тому тобі все вдається в шахах і в житті.

      – Мені не вдається все в житті.

      – Вдається, коли ти достатньо уважний.

      – А татові ні?

      Усе пройшло майже ідеально, однак вантажники – не такі ідеальні, ніж решта людства – не уникнули казусів, хоч і ледь помітних. Хто, окрім Сема, міг би знати, що Зірка Давида пом’ялася та висить догори дриґом? Особливо коли це не помітно СКАЧАТЬ