Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли ми думаємо про вину, чи не повинні ми брати до уваги дії та наміри так само, як і результати?

      – Що це за вечірка?

      – Що?

      – Так, і до речі, чому дитина вешталася на вулиці так пізно?

      – Я думаю, суть тут…

      – Батьки мали б його убезпечити. Їх треба відправити у в’язницю. Але тоді, певно, малий залишиться без мами й тата. Хіба якщо він житиме з ними у тюрмі.

      – Ти забуваєш, що він мертвий.

      – Ой, точно.

      Сема та Макса дуже захопила ця розмова. Якось останній у сльозах забіг на кухню, тримаючись за живіт. «Я вдарив його, – крикнув Сем із вітальні, – але не навмисно». Або ж якось Макс, намагаючись помститися Семові, наступив на його недобудований котедж із «лего» та промовив: «Я не хотів, я лише збирався наступити на килим поряд». Так само «випадково» згодували Арґусові броколі під столом. До контрольних не готувалися ненавмисне. Коли вперше Макс заявив Джейкобу: «Заткнися!», у відповідь на невчасну пропозицію перепочити від якоїсь гри на кшталт «тетрису» (хлопець був на півшляху до того, щоб досягти топ-десяти результатів за день, хоча взагалі не мав гратися), він відклав батьковий телефон, підбіг до нього, обійняв і з переляканим поглядом випалив: «Я не хотів».

      Коли Сем розтрощив пальці лівої руки важкими залізними дверима, то закричав: «Чому це трапилося?» Він повторював і повторював: «Чому це трапилося?» Джулія притиснула його до себе, кров розтікалася в неї по блузці, як раніше молоко, коли вона чула дитячий плач, і просто сказала: «Я люблю тебе. Я з тобою», а Джейкоб додав: «Нам треба до травмпункту». Сем, який боявся лікарів більше, ніж будь-якої хвороби, заволав: «Не треба! Не треба! Це я навмисне! Я зробив це з наміром!»

      Час минав, більшого від світу годі було чекати, і Джейкоб із Джулією почали забувати робити речі зумисно. Вони не хотіли відпускати, і гордість, висловлена пошепки, зникла так само, як і обіцянки, прогулянки щовівторка, дзвінки в Ізраїль на день народження кузенів, три набиті під зав’язку торби з єврейського гастроному, які вони везли прадіду Ісааку першої неділі щомісяця, те, як прогулювали школу на користь першої гри сезону «Нетс», як співали «Singin’ in the Rain»[11], сидячи у своєму Еді-гієні на автомийці, «журнали вдячності», «вушна інспекція», щорічне вибирання й вирізування гарбузів і їх подальше розкладання протягом місяця, смажене насіння.

      Життя в сім’ї стало набагато мілкішим, ніж ззовні, утворилася порожнеча. Саме тому бар-міцва здавалася такою важливою – це була остання нитка зношеного вузла. Якщо вони скасують її, чого так сильно хотів Сем і що зараз пропонував Джейкоб (урозріз зі своїми бажаннями), то не лише хлопець, але й уся родина пуститься за течією тієї пустоти. Кисню там вдосталь на усе життя, але хіба ж це життя?

      Джулія повернулася до рабина.

      – Якщо Сем вибачиться…

      – За що? – обурився Джейкоб.

      – Якщо він вибачиться…

      – Перед ким?

      – Перед СКАЧАТЬ