Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ який він витягнув із дна самостійно викопаного цифрового прісноводного озера. Туди ж він занурив невеликий лісок рік тому, коли, ніби один із тих невинних собак на диявольській підлозі під напругою, навчився безпорадності[13].

      – Нема різниці, хочеш ти бар-міцву, чи ні, – сказав тато. – Однак спробуй глянути на це з іншого боку – як на натхнення.

      Чому його так шалено вабила тваринна жорстокість? Чому його невідворотно тягло до відео, які, він точно знав, лише підкріплювали стійкі переконання щодо всього людства? Він провів купу часу в пошуках насилля – звіряча жорстокість, тваринячі бої (як у природі, так і організовані людьми), напади тварин на людей, тореадори, які отримують по заслузі, скейтбордери, які отримують по заслузі, неприродно зігнуті ноги спортсменів, бійки бомжів, голови, знесені лопатями вертольотів, і це не все: нещасні випадки при користуванні сміттєпроводом, лоботомії автомобільними антенами, жертви хімічної зброї серед цивільного населення, травми від мастурбації, голови шиїтів, нанизані на сунітські стовпи, невдалі операції, жертви опіків парою, відеоінструкції, як відрізати сумнівні частини тіла збитої автомобілем тварини (так, ніби є безсумнівні частини), відеоінструкції щодо скоєння безболісного суїциду (так, ніби самі ці поняття не взаємовиключні) тощо. Ці зображення були ніби гострими предметами, які він застосовував проти себе: стільки всього в ньому потребувало виходу назовні, що процес вимагав створення ран.

      Під час мовчазної поїздки додому Сем оглядав святилище, збудоване навколо біми. Там були трипалі кігтисті ніжки невагомих двотонних церковних лав, зав’язані Гордіївим вузлом пацьорки на кінцях затертої доріжки в проході, молитовники, кожне слово в яких постійно оновлювалося його синонімом: «Господь єдиний… Володар один… Абсолют абстрагований…» Достатньо тривалі молитви лише на мить повертали до своїх витоків. Утім, навіть якби життя в середньому подовжувалося на один рік із кожним наступним роком, то нам би знадобилася вічність, щоб жити вічно, а тому, напевне, її б ніхто не застав.

      Тиск затамованого Семового єства часто набував форми нерозділеного, даремного таланту, й поки його тато, брати, дідусь і бабуся обідали внизу, говорили про те, в чому його звинувачували та що з ним робити далі, в той час, коли він мав учити слова івриту та єврейську мелодію гафтори (до значення якої нікому ніколи не було діла), він майстрував рухливі вітражі. Вікно праворуч від Саманти зображало немовля Мойсея, якого несе течією Нілу між двома матерями по обидва береги. Це був зашморг, але зшитий докупи, щоб почати подорож, у якої не буде кінця.

      На Семову думку, було б круто, якби найбільше вікно святилища залишалося незмінним зображенням єврейського сьогодення. Тож замість того, щоб вчити ідіотську й абсолютно непотрібну молитву Ашрей, він написав свою, яка містила ключові слова зі стрічки ґуґл-новин про єврейський світ, увів їх у нашвидкуруч створений відеопошук (що відфільтровував повтори, спам та антисемітську пропаганду), пропустив ці результати через відеофільтр (він масштабував зображення, аби підлаштувати їх під округлу віконну раму СКАЧАТЬ