Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то переможе.

      – Можливо, це правда, але ми ніколи не дізнаємось.

      – Про що ми реально говоримо?

      Вона вийняла телефон із кишені:

      – Що це?

      – Це мобільний телефон.

      – Він твій?

      – Мені не можна користуватися смартфоном.

      – Саме тому я б засмутилась, дізнавшись, що він твій.

      – Тож немає причин для смутку.

      – Чий він?

      – Гадки не маю.

      – Телефони – не кістки динозаврів. Вони не беруться нізвідки.

      – Динозаврові кістки так само.

      – На твоєму місці я би стежила за словами, – вона покрутила телефон у руці. І знову його повернула. – Як я можу подивитися, що в ньому?

      – Припускаю, він на паролі.

      – Саме так.

      – Ну, тобі не пощастило.

      – Але ж я можу спробувати «цей1підійде», так?

      – Певно.

      Кожен член родини Блохів користувався цим недолугим паролем для всього: від «Амазону» та «Нетфлікса» до домашньої сигналізації та телефонів.

      – Ні, – відказала вона, показуючи Семові досі заблокований екран.

      – Варто спробувати.

      – Мені його віднести в магазин, чи як?

      – Вони не відкривають навіть телефони терористів.

      – Може, спробувати той самий пароль, але капсом?

      – Можливо.

      – Як зробити великі літери?

      Сем узяв апарат. Він тарабанив по клавішах, наче дощ по вікну, але Джулія лише у вповільненому темпі бачила його скалічений палець.

      – Нє-а, – резюмував він.

      – Спробуй буквами.

      – Тобто?

      – О-д-и-н.

      – Це було б тупо.

      – Це було б чудово у порівнянні з використанням одного й того ж пароля для усього.

      – Ц-е-й-о-д-и-н-п-і-д-і-й-д-е… Ні. Вибач. Тобто ні, не вибач.

      – Спробуй написати по буквах і з першою великою.

      – А?

      – Велика «Ц» і «о-д-и-н» замість цифри.

      Він набрав це повільніше та уважніше.

      – Гм.

      – Розблокував?

      Вона потяглася за телефоном, але син тримав його ще якусь частку секунди, якої було достатньо для незручної паузи. Сем поглянув на матір. Величезним древнім пальцем вона штовхала слова на маленьку скляну гірку. Тоді подивилася на Сема.

      – Що? – здивувався він.

      – Що «що»? – перепитала вона.

      – Ти чому на мене дивишся?

      – Чому я на тебе дивлюся?

      – Таким поглядом.

      Джейкоб не засинав без подкаста. Він розповідав, що інформація заколисує його, але Джулія знала, що так він шукав товариства. Зазвичай вона вже спала, коли чоловік лягав у ліжко (така собі непомітна хореографія), але раз по раз вона помічала, що слухає запис сама. Якось вночі, коли Джейкоб хропів поруч, вона почула, як науковець пояснював усвідомлені сновидіння – СКАЧАТЬ