Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ примітивним і образливим видом відмови одне від одного, хоча й не найбільш руйнівним. Рух у бік відчуження одне від одного та від самих себе відбувався маленькими, непомітними кроками. Вони завжди зближувалися, коли робили щось разом: узгоджували все більші й більші об’єми щоденних справ, частіше говорили та переписувалися (і з більшим успіхом), прибирали безлад за дітьми. Однак у почуттях віддалялися.

      Якось Джулія купила собі білизну. Вона поклала долоню на верхівку стосу м’якенького спіднього одягу не тому, що він їй сподобався, а тому що вона, як і її матір, ніколи не могла побороти бажання торкатися товарів у магазинах. Вона зняла п’ятсот доларів із банкомату, щоб операція не з’явилася на рахунку кредитки. Їй дуже хотілося поділитися цим із Джейкобом, вона з усіх сил намагалася знайти привід. Якось вночі, коли діти вже заснули, вона надягла білизну. Їй хотілося спуститися сходами, забрати з рук Джейкоба ручку та відкласти її геть, без слів, але досить красномовно: «Бачиш, який вигляд я можу мати?» Та вона не змогла. Як і не наважилася одягти білизну перед сном із остраху, що чоловік не помітить. Як і не змогла навіть просто покласти її на ліжко, щоб він помітив і запитав про неї. Як і не змогла повернути її назад, у магазин.

      Якось Джейкоб написав рядок, на його думку, найкращий із усього, що він будь-коли писав. Йому захотілося поділитися цим із Джулією – не тому, що він пишався собою, а щоб перевірити, чи він ще міг до неї дотягнутися, як раніше, щоб вона сказала щось на кшталт: «Ти ж мій письменник». Він приніс папери в кухню та поклав їх на стіл.

      – Як робота? – запитала вона.

      – Рухається, – відповів він точно в такому тоні, який сам ненавидів найбільше.

      – Є прогрес?

      – Є, але не зрозуміло чи в правильному напрямку.

      – А такий існує?

      Йому хотілося сказати: «Просто скажи: “Ти ж мій письменник”».

      Однак він не міг перейти відстань, якої вже не існувало. Обшир того, що вони ділили в житті, не дозволяв їм розділити їхню самотність. Їм необхідна була відстань, що стала б не відмовою одне від одного, а таємницею. А коли Джейкоб знову повернувся до того ж рядка наступного ранку, то здивувався й засмутився, бо він усе ще був чудовий.

      Якось Джулія мила руки у ванній після того, як вкотре прибрала Арґусове лайно, й коли вона розглядала, як мильна вода утворює бульбашки між її пальців, то світло заблимало та заспокоїлося – її зненацька накрила така туга, яка ні на що не вказувала, нічого не означала, однак її тягар був непідйомним. Жінка хотіла донести цей сум до Джейкоба не через сподівання, що він зрозуміє щось, чого вона сама не могла зрозуміти, а з надією, що він міг би допомогти нести те, що їй не під силу. Але неіснуюча відстань була занадто великою. Арґус нагидив на свій матрац і чи не зрозумів цього, чи просто полінився хоч якось поворушитися, тому виквацяв у лайно весь бік і хвіст. Джулія відтирала його шампунем і старою футболкою якоїсь забутої футбольної команди, що колись розбивала серця, та примовляла: СКАЧАТЬ