Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «розлучаємося».

      – Ми жили окремо, тепер розлучаємося.

      – Ні, – сказала вона та стиснула ручку, – ви не могли.

      – Не могли чого?

      – Жити окремо.

      – Я б знав.

      – Але ж я бачила вас разом. Ви були в Кеннеді-центрі.

      – Так, на виставі.

      – Ви сміялися, торкалися одне одного. Я бачила.

      – Ми друзі, друзі так роблять: вони сміються.

      – Але не торкаються так.

      Марк простягнув руку й торкнувся до плеча Джулії. Вона інстинктивно відсахнулася, що спричинило смішок у обох.

      – Ми друзі, які були в шлюбі, – сказав він.

      Джулія заправила пасмо волосся за вухо та сказала:

      – Які все ще в шлюбі.

      – Які скоро не будуть.

      – Я не думаю, що це правильно.

      – Правильно?

      – Те, що відбувається.

      Він підняв праву руку без обручки:

      – Це відбувається достатньо давно, щоб біла смужка на пальці встигла засмагнути.

      Підійшла худенька жіночка.

      – Я можу вам чимось сьогодні допомогти?

      – Може, завтра, – відповіла Джулія.

      – Я думаю, ми поки що самі впораємося, – відповів Марк із такою ж грайливою посмішкою, яку недавно дарував і Джулії.

      – Добре, я буду неподалік, раптом що, – мовила жіночка.

      Джулія поклала на місце ручку, доклавши трохи більше сили, ніж було необхідно, та взяла іншу: нержавійний восьмикутник, до смішного безхитрісний, відразливо чоловічний.

      – Що ж… я не знаю, Марку, що тобі сказати.

      – Може, «вітаю»?

      – Вітаю?

      – Звісно.

      – Але я відчуваю, що це неправильно.

      – Але ми начебто про мої почуття зараз говоримо.

      – Вітаю? Серйозно?

      – А що? Я ще молодий, відносно звісно, але все ж.

      – Не відносно.

      – Ти маєш рацію. Вирішено: ми молоді. Якби нам було зараз по сімдесят, воно, звичайно, було б по-іншому. Навіть якби нам було шістдесят чи навіть п’ятдесят. Може, тоді я б сказав: «Ось хто я є. Це моя доля». Але мені лише сорок чотири. Левова частка мого життя ще попереду. І для Дженніфер теж. Ми зрозуміли, що будемо набагато щасливіші, якщо житимемо іншим життям. І це добре. Точно краще, ніж вдавати щось із себе, придушувати щось у собі чи просто бути настільки поглинутим відповідальністю, щоб грати роль, яку ти ніколи не ставив під сумнів і не питав себе, чи обрав би ти її за інших обставин. Я все ще молодий, Джуліє, та хочу обрати щастя.

      – Щастя?

      – Щастя.

      – Чиє ж?

      – Моє. І Дженніфер також. Наше щастя, але нарізно.

      – Шукаючи щастя, ми тікаємо від удоволення.

      – Що ж, ані моє щастя, ані удоволення з нею не пов’язане. Як і її відчуття щастя точно не пов’язане зі мною.

      – А де ж воно? Під подушкою, чи що?

      – Власне, під її репетитором французької.

      – Ось це СКАЧАТЬ