Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ створювала ця розмова, але принаймні вони відводили удар. Джулія поклала ручку та взяла іншу, яку можна порівняти хіба що з вібратором, врученим їй на дівоцькій вечірці шістнадцять років тому. Він нагадував член приблизно так само, як ця дверна ручка нагадувала ручку. І дівчата на вечірці сміялися, і вона сміялася, а чотири місяці по тому вона випадково на нього наштовхнулася, коли обшукувала свій гардероб із надією знайти та передарувати запакований віничок для маття[20]. Тоді їй було аж так нудно, а може, гормони вдарили в голову – і вона вирішила спробувати. Нічого не вийшло. Занадто сухо. Не було бажання. А тепер, тримаючи в руці ідіотську ручку від дверей, це було єдине, що приходило їй в голову.

      – Я розгубив увесь свій внутрішній монолог, – сказав Марк.

      – Внутрішній монолог? – запитала Джулія з поблажливою посмішкою.

      – Саме так.

      Вона простягнула йому ручку:

      – Тримай, Марку, це телефонує твій внутрішній монолог. На нього напала твоя підсвідомість у Нігерії, і ти маєш вислати їй двісті п’ятдесят тисяч доларів до кінця дня.

      – Можливо, це звучить по-дурному й егоїстично…

      – Так і так.

      – Але я втратив те, що робило мене мною.

      – Ти дорослий, Марку, а не герой дитячих оповідок Шела Сілверстейна, що прокручує в голові свої емоційні бо-бо, сидячи на пеньку, що залишився від дерева, яким він обігрівав свою дачу, чи що там у нього.

      – Що більше ти опираєшся, то більше я впевнений, що ти згодна.

      – Згодна з чим? Ми про твоє життя говоримо зараз.

      – Ми говоримо про безкінечне хвилювання за дітей, від якого щелепи зводить, і про постійне прокручування в голові сварок із дружиною, які не відбулися, але забрали твій сон. Хіба ти не була б щасливішою, більш амбітною та плідною архітекторкою, якби жила сама? Хіба не була б менш стомленою?

      – Стомлена? Я? Яка нісенітниця.

      – От що більше ти віджартовуєшся, то більше я впевнююсь, що…

      – Звичайно, була б.

      – А відпустка? Хіба ти не хотіла би насолодитися нею на самоті?

      – Тихіше, будь ласка.

      – Або що? Хтось почує, що ти – людина?

      Вона провела пальцем по ручці та сказала:

      – Звичайно, я б сумувала за дітьми. Ти хіба ні?

      – Я не про це питав.

      – Ну, добре, так, я б хотіла, щоб у відпустці вони були зі мною і з ними.

      – Важко зібрати докупи речення?

      – Я б обрала їхню присутність. Якби мені довелося вибирати.

      – Вибір не спати подовше, не смакувати стравою, весь час пильнувати, сидячи на кінчику пляжного лежака, навіть не схилившись на нього?

      – Ні, це повнота життя, для якої нема іншого джерела. Перша думка, з якою я прокидаюся, й остання, з якою засинаю, – про моїх дітей.

      – От і я про це кажу.

      – Це я про це кажу.

      – А коли ти думаєш про себе?

      – Тоді, коли думаю, як через десятки років, що здаватимуться кількома годинами, я погляну СКАЧАТЬ