Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Біжать гольцем жінки навкруг селища, тягнуть на лямках плуга, оборюючи всі оселі, і при цьому голосять, стогнуть, завивають дико. Свої злість і лють показують хазяйки Коров’ячій Смерті. Не витримує «скотська лихоманка» такого. Або здохне там-таки в селищі, або сховається, втече геть. Аби лише жінки їй як слід дошкулити зуміли. На те й напувають їх зіллям особливим, для того й бігають по снігах оголені та розпатлані, із серпами, ножами, важкими сковородами, голосять. Усі біжать: і дівки, і старші жінки, і молодиці. Лише непорожніх[24] на це дійство не пускають – щоб майбутній дитині полювання нічне не нашкодило.

      Карина чула дике завивання жінок за стінами. Чоловіки ж тим часом по хатах сидять, не потикаючи надвір носа. Не можна на жінок у цей час дивитися, інакше від ворожби жодної сили не буде. Але траплялося, що Коров’яча Смерть сама назустріч жінкам ішла, немов притягнута, – то заблукалим подорожнім прикинеться, то дитям нерозумним, що вилізло за мамкою в ніч. Але тут у жінок жалощів немає, обдурити себе не дадуть – ураз розірвуть, розкремсають. Якось Коров’яча Смерть у діда-бортника, що самотньо жив на околиці села, втілилася. От він, духом злим наповнений, і вийшов жінкам навстріч. І нічого від нього не лишилося. Розтерзали, розкидали бортника так, що тільки шматки м’яса навколо валялися. Щоправда, дехто казав, що, мовляв, старого просто хвороба його дошкулила. Самотою він жив, та й помагати йому селище вже втомилося. Тож і вирішив бортник прийняти в себе Коров’ячу Смерть, вийти назустріч шаленим жінкам. Та тільки дарма старався дідуган. Не увійшла в нього Коров’яча Смерть, учуяла каверзу, розлютилася, і худібок-годувальниць під ту зиму полягло більше, ніж будь-коли. Це було того року, коли Боригор Карину забирав, тож його підношення Мокошиній П’яді тоді й урятувало людей. Довго ще потім згадували його добрим словом. Та й Карину благословляли. Але це було давно. Нині ж славетний Боригор селищу не підмога. Його свої ж – радимичі – на жертву богам віддали.

      Дикі голоси жінок пролунали зовсім поряд. Вили злісно, верещали, били залізними серпами по казанах, каструлях, шкребли ножами по денцях. У дворах валували пси, рвалися із прив’язі від вселенського шаленства. Карина не витримала, затисла вуха долонями. Важко це все терпіти, самій завити хочеться. Краще відволіктися, думати про щось інше… Про що завгодно. Згадувати…

      І, зібгавшися в купочку, вона полинула думками в минуле. Згадала терем у Єлані, граді біля верхів’я Десни, де жила Боригоровою княгинею, згадала віконця з блискучої слюди, різьблення на сволоках, ложе з перинами з лебедячого пуху, яскравий розпис на стіні, запахи чистоти, багатства. Ах, як їй зараз усього цього бракувало! Адже й тут вона жила в кращій хаті, старостиній. Та тепер те все інакше сприймалося: помічала і дим, і кіптяву, і холод земляної долівки, і те, що жили усі гуртом, не було куточка затишного, кімнатки хоча б якоїсь простенької, де можна було б усамітнитися. А ще їй згадалися поїздки з Боригором, коли брав її князь із собою на всі торжища, із града у град возив, а ще на звірині лови потішитися брав. Світ простої СКАЧАТЬ