Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Вона відчула, що втомлюється, але заборонила собі зупинятися, лише іноді озиралася на дітей. Скільки так зможуть іти малюки, що мають сім і чотири рочки? Нічого, як утомляться, додумаються покликати чи прилаштуються біля батька на волокушах. Першим не витримав старший, вередливий Гудим. Карина тільки зціпила зуби, коли посторонки волокуш сильніше врізалися в плечі. Бусько – той довше дибав, доки Карина сама, побоюючись, що хлоп’я відстане, веліла йому примоститися поруч із батьком і братом.

      Збуд іноді тихенько постогнував. Осліплений, він не бачив сонця, але запитував у Гудима: чи високо світило? Карина й сама розуміла, що часу в неї обмаль – лише до перших сутінок. Щоб не піддаватися похмурим думкам, знову поринула в минуле. Пригадала, як колись, іще дівчинкою, бігала тут зі Збудовими синами, пізніше полювала з ними. Брати, та й сам Збуд, казали, що з Карини вийшла чудова мисливиця: і слід звіриний знаходила вміло, могла й вивірці в око поцілити. Ніколи полювання її не було порожнім, видно, полюбляв її Лісовик-хазяїн за те, що першу здобич дівчина завжди йому залишала, не забувала й домашнього гостинчика – пиріжок чи яєчко варене – на пеньок покласти. А ось із домовиком Карина не надто дружилася, не допомагав їй запічний дух – то юшка в неї перевариться, то хліб хилиться вершечком не в той бік, а іноді й молоко гаряче просто на очах, буває, збіжить білою піною. Одне слово, доброї господині-куховарки з неї не вийшло. Перша Збудова жінка взялася навчати Карину, але іноді не витримає, то незграбою дівчину, то нездарою назве. І кому така неповоротка потрібна? Хто її в жони візьме? Та ба, узяли ж, сам Боригор узяв. А за ним і Родим прийняв на ложе, перлами рідкісними прикрасив, навіть дружиною називав. Та тільки втекла вона від Родима.

      Гостроколи капища вже мали от-от показатися за найближчим ялинником, коли увагу Карини несподівано привернули сліди. Не звіра дикого, а коней підкованих. Схоже, загін пройшов. Рухався він навколо ялинника, туди ж, куди й вона, до капища. Проте саме на повороті ще один слід ішов, так, ніби вершники, побувавши в капищі, вже покинули його. І прикро стало на душі у дівчини. Здогадувалася, що то міг бути за загін кінний, який тиняється округою.

      Карина рухалась обережно, сторожко прислухаючись. Ніби спокійно все. А потім, коли вже виднілися колоди гостроколу капища, вона побачила служителя-волхва. Він стояв коло воріт, зодягнений у вивернутий линтвар[33], накинутий на плечі – довговолосий, з довгою бородою. Дивився, як вони наближаються, потім обернувся, сказав щось, і ще троє волхвів вийшли на розмоклий від снігу брамний прохід. У Карини аж сльози на очах затремтіли від полегшення. Дійшла-таки. Зараз їм допоможуть, нагодують, обігріють, Збуда зарятують. Адже усім відомо, які з волхвів знані лікарі.

      І раптом служителі капища, виступивши наперед, заступили дорогу, тримаючи напереваги довгі палиці.

      – Куди йдеш? Геть!

      І, бачачи, що вона сторопіло мовчить, один з них пояснив:

      – Моровиця в окрузі. ВерхогризкаСКАЧАТЬ