Чужинець. Сімона Вілар
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Чужинець - Сімона Вілар страница 7

Название: Чужинець

Автор: Сімона Вілар

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Исторические приключения

Серия:

isbn: 978-617-12-4335-4, 978-617-12-4601-0, 978-617-12-4599-0, 978-617-12-4600-3

isbn:

СКАЧАТЬ і покотився вниз крутим схилом. Якби він утрапив до однієї з ям-пасток із кілками – йому прийшов би кінець. Та все склалося добре. Повзком, огинаючи численні мертві тіла, що валялися скрізь, хлопчик перебрався через рови і невдовзі вже був серед заростей.

      Нарешті Ясноок зміг віддихатися. Очі сліпило призахідне сонце. Угорі, на пагорбі, палав Вітхольм, від просмолених дерев’яних стін і будівель до багряного неба здіймався чорний дим. Ось воно – похоронне вогнище його матері й воїнів-руосів, кожного з яких він знав змалечку!

      – Я повернуся… – прошепотів Ясноок.

      Та щойно він заглибився в гущавину, як трохи не зіткнувся ще з однією людиною, що спостерігала пожежу фортеці. Хлопчик не встиг навіть злякатися. Це був чоловік із довгою, посрібленою сивиною бородою, у просторому білому одязі. На його грудях, відбиваючи вже слабкі передсутінкові промені, блищав золотий знак Перуна[15] – стріла-зигзагиця. Волхв!

      – Славно билися ці руси з Півночі, – мовив волхв, не зводячи очей із пожарища. – Майже два сонця тримали облогу… Але, мабуть, удача була не на їхньому боці, а у Велесових людей. Таке вже бувало, хлопче. Іноді й Велес бере гору…

      Тепер він говорив з Яснооком, поклавши на його плече велику теплу долоню. У голосі волхва вчувався смуток.

      – Ти ж бо син Еґіля Ваґабанда і красуні Вальґерд?

      І тоді Ясноок не стримався – голосно заридав. Вимовлені вголос імена загиблих батьків немов прорвали глуху загату, хлопчик не міг спинити гірких, невтішних сліз.

      Волхв дивився на нього глибокими карими очима.

      – Ходімо зі мною. Я чув, ти обіцяв повернутися. А щоби повернутися, треба спершу знайти сили піти. Ну ж бо, не опирайся!

      І Ясноок пішов за волхвом.

      Частина I. Наворопник[16]

      Роздiл 1

Рік 880

      Як на розуміння людей, зимі був саме час відступати – березозол[17] уже на Масницю весняну повернув. Проте знов подули з півночі студені вітри, снігом замели все довкруж. Таке і за давніших часів траплялося, але цього разу, після третього поспіль недороду, довга зима здавалася особливо важкою.

      Сю ніч мороз видався як ніколи лютим. І коли староста села терпеїв[18] Збуд трохи прочинив двері хати, холодна пара так і заклубочила біля його ніг.

      – Не бажає Морена-Зима розмикати землю на весну, – похмуро пробурчав староста.

      – То, може, й не треба мені йти? – запопадливо спитала Збуда його молода дружина.

      – Не гніви богів, Ясенко, – грюкнувши дверима, обурився Збуд. – Ти моя дружина, ти старостиха, тобі й вести жіноцтво вигонити Коров’ячу Смерть[19], приклад показувати.

      Ясенка невдоволено закусила губу. Виходити на такий мороз голяка, бігати по снігу… Вона недобре покосилася на темноволосу дівчину, що сиділа на лаві під стіною.

      – А СКАЧАТЬ



<p>15</p>

Перун – верховний бог-громовержець, покровитель воїнів у слов’янському язичницькому пантеоні.

<p>16</p>

Наворопник – розвідник-дозорець і нападник у давніх слов’ян, тут і далі у значенні «шпигун».

<p>17</p>

Березозол – березень у давньоруському календарі, який ще в народі називають березолем. (Прим. пер.)

<p>18</p>

Терпеї – одне з найбільших слов’янських племен на землях спільноти радимичів.

<p>19</p>

Коров’яча Смерть – злий дух, що викликає падіж худоби.