Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Карина побачила, як він стрімко схопився за топір, кинувся, як був, у самій сорочці, до дверей. Ледве встигла метнутися навперейми.

      – Не ходи!.. – заблагала, із жахом розуміючи, що там, за брусованою стіною, страшне – там смерть.

      Поки вуй, лаючись, вивільнявся з її чіпких рук, Каплюша вже кинувся до дверей з луком, розчинив і укляк на порозі. У хату одразу ввірвалися зойки, гамір, полиски вогню. Невідомий вершник проїхав дуже близько, метнув у дверний отвір запалений смолоскип. Полум’я влучило в юнака, той відскочив, затоптав вогонь і, вже не озираючись, кричачи побіг у пітьму. Двері за ним захряслися.

      Карина мовчки втупилася у Збуда. У старости сіпалося обличчя.

      – До порубу! Хутко! – процідив він крізь зуби. – Хапай молодших дітей і ховайся.

      Вона підкорилася. Схопившись за кільце, відкинула важку ляду над порубом. Узявши маленького Буська, який увесь час пхинькав, опустила малюка в темний лаз. Семирічний Гудим раптом закомизився, плачучи, заметався по кутках, намагаючись утекти. Гудим боявся мороку підземелля, де ховається домовик. Але Карина все ж упіймала, майже за волосся підтягла хлопчика, що впирався з усіх сил, до лазу, змусила спускатися. Озирнулася – нікого більше. І Збуд, і четверо його старших синів, одне за одним після Каплюші, вже вискочили надвір, побігли захищати жінок, рятувати селище.

      Вона зачинила за собою лаз. Тепер навкруги був тільки сирий холодний морок порубу. Карина обмацала руками колоди стінок. Уздовж них зазвичай стояли короби, діжки, цебра, в яких зберігались запаси, і молода жінка з двома заплаканими малюками ледве знайшла навпомацки вільну місцинку.

      – Тихіше, тихіше, – шепотіла Карина, притискаючи до себе дві дитячі голівки. – А то почує нас нечисть лісова і пробереться сюди.

      Вони замовкли, тільки нервово гикали, ковтаючи сльози. Нечисті побоювались усі: і діти, і сама Карина, проте зараз вона розуміла: те, що сталося, – гірше за нечисть. Чужі, лихі злодії напали на селище, напали, коли ні оборонитися, ні запобігти цьому не було можливості. Чи зможуть тепер свої мужі відбитися? Скільки тих нападників? Звідки вони?

      Карина намагалася триматися, навіть почала щось неголосно наспівувати дітям. Скоро, дослухавшись до їхнього розміреного дихання, вона зрозуміла, що налякані малюки поснули. Дітям і належить спати нічної пори. Коли б не галасливий гін Коров’ячої Смерті, вони давно спали б на теплих шкурах при кам’янці. Та й зараз поснули, пташенята, солодко і мирно, вона ж місця собі не знаходить, сидить, немов кам’яна, розслабитися не може. А раптом зараз підіймуть ляду вгорі, і у відлисках полум’я виникне лиха мармиза зі скривавленим ножем…

      Скільки Карина просиділа так – не відала. Поступово напруження минуло, вона відволіклася, знову почала згадувати минуле. Пригадала, як колись їздила поряд із чоловiком, князем Боригором, одягнена в хутра, взута в привізні хозарські чобітки. Тоді вона пишалася собою і не боялася нічого у світі. Попереду і позаду їх супроводжували князівські СКАЧАТЬ