Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

      Карина дивилася навкруги розширеними від жаху очима. Збуд любив повторювати, що людина сильна своїм місцем. Але нині це місце вже було не її, вона не впізнавала його. І трупи… Купи трупів! Хто ж це не боїться кари, залишивши тіла непохованими, не боячись, що душі вбитих просвітку йому не даватимуть?

      – Дир, – немов прочитавши її думки, ледве чутно прошепотів Збуд. – Князь-розбійник Дир проклятий…

      Карина схилилася над вуєм. Від горя так і похолола вся. Обличчя осліплене – суцільна страшна машкара, і на животі сорочка побуріла від крові. Рука посічена, покалічена. Як же він живий досі, де набрався сили, щоб відкинути, відкотити обгорілу колоду, що привалила ляду порубу?

      Він щось пробурмотів. Схилившись, Карина розчула:

      – Дітей дістань нарешті, дурна княгине.

      Він усе ще називав її княгинею. Вона ж була розгублена, перестрашена. Слухняно витягла брудних, заквацяних медом Буська і Гудима. До меду миттю прилипла сажа. Вигляд у малюків був би навіть кумедний, якби вони не були такими настраханими, жалюгідними, не тремтіли б так від переляку й холоду, притискаючись до батька. Але й рідного батька немов не впізнавали, боялися. Гудим заревів. Бусько й собі розплакався услід за братиком.

      Молодший усе ж запитав:

      – Тату, а де Каплюша? – навіть підвівся трохи, озираючись, та зараз же знову пригорнувся до батька: – Татку, мені холодно. Спинка мерзне.

      Зимове золоте сонце світило, та не гріло. У холодному сирому повітрі запах гару відчувався особливо різко. Діти плакали, не могли зігрітися, Збуд спливав кров’ю. Необхідно було щось робити.

      Дійсність здавалася страшним сном, коли Карина, блукаючи серед обгорілих, порубаних тіл селян, намагалася хоч щось відшукати, що могло б допомогти вцілілим, або сподівалася, що ще хто-небудь опритомніє, озветься до неї. Та скрізь було тихо, тільки каркало вороняччя, під ногами хрускотіли тліючі головешки та хлюпала снігова сльота упереміж із попелом. Розбійники не пощадили нікого, постраждали і старе, і мале, і пригожі жінки з Мокошиної П’яді. Розбій зазвичай розпалює хіть, але жінки під час гону Коров’ячої Смерті скажені, їх убити легше, ніж повалити. Ось і вбили. Карина побачила Ясенку. Жахлива рана пролягла в неї від ключиці, розтинаючи ребра. Карина схилилася, накрила рукою розплющені порожні очі Ясенки.

      Вона намагалася опанувати себе. Звичайно, їй не до снаги поховати усіх родичів-селян. Проте не кидати ж їх так на поталу звірові… І коли там, де колись була ковниця, Карина знайшла серед попелу гнутий серп, вона заходилася зрізати ним кущі, що росли навкруги села, і, як змогла, повкривала тіла загиблих.

      Вона працювала швидко, квапилася, скоро навіть жарко стало, хоча була тільки в сорочці, в’язаній безрукавці та поньові[30] з вишитим подолом. А на руках недоречними, навіть блюзнірськими зараз видавалися дорогі наруччя з каменями, СКАЧАТЬ