Название: Чужинець
Автор: Сімона Вілар
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Исторические приключения
isbn: 978-617-12-4335-4, 978-617-12-4601-0, 978-617-12-4599-0, 978-617-12-4600-3
isbn:
Так і проходила Карина у срібному намисті три літа. Боригор же не з’являвся, навіть гінців не слав дізнатися, як підростає його обраниця. Але на те причина була: вість про те, що Боригор самому Дирові Київському відсіч дає, навіть до Мокошиної П’яді дійшла. Але з Карини все одно кпили: мовляв, тепер їхня перша красуня усе життя у старих дівках проходить – і не дружина князеві, і не вдовиця. Та розмови вщухли, коли Боригор усе ж приїхав у Мокошину П’ядь. Дивився на підрослу красуню, слова мовити від захвату не міг. А вона підвела очі на його спотворене шрамами обличчя, на сиву бороду, мішки під очима…. Ох, нехай би й вік не з’являвся по неї князь Боригор Радимицький! Гірко було молодість і красу йому віддавати, коли за нею молоді та гожі парубки, немов ручні, ходили, в очі зазирали. Та віно було вже сплачено, ще й терпеїв щедро обдарував князь за те, що зберегли для нього красуню: п’ять возів із зерном передав селу, сукно, руду для ковалень. І Карину віддали князеві. Потяглися два роки її обридлого шлюбу. Але зараз їй усе частіше здавалося, що не так вже й погано жилося їй за старим Боригором.
По ногах у хаті знову потягло холодом. Це Збуд ще раз трохи прочинив двері, вдивлявся в морозні зірки, визначаючи час.
– Пора, – нарешті прорік він. – Ходи, Ясенко. Тобі ходу починати.
Карина знову відчула на собі невдоволений погляд молодої дружини вуйка. Але та чоловікові перечити не посміла, підвелася, різко зірвала з голови кичку[23], струснула рудою косою.
– Прийми, Ясенко, – подала їй Карина горщик із розтопленим салом.
Надворі мороз лютий, а Ясенці як мати вродила бігати по холоду до першої зорі, виганяти геть із Мокошиної П’яді Коров’ячу Смерть. Хоча подейкують, що бабське плем’я в гонитві за Коров’ячою Смертю так розпалюється, що й холоду не відчуває. Та все ж Ясенці поберегтися не завадить – молода ще, не народжувала.
Проте Ясенка не стала лагіднішою від уваги чоловікової небоги.
– Що, прислужитися намагаєшся, провину чуєш? Усім відомо, що Кара кого завгодно зведе зо світу, а сама далі піде, подолу не замочивши, очей безсоромних не…
– Та вгамуйся вже, бабо дурнувата! – украй розсердився Збуд.
Карина ж не гнівилася, не кривдувала. Просто дивилася величезними очима кольору дощових хмар. Люди казали – погляд у неї справді СКАЧАТЬ
20
21
22
23