Чужинець. Сімона Вілар
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Чужинець - Сімона Вілар страница 8

Название: Чужинець

Автор: Сімона Вілар

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Исторические приключения

Серия:

isbn: 978-617-12-4335-4, 978-617-12-4601-0, 978-617-12-4599-0, 978-617-12-4600-3

isbn:

СКАЧАТЬ вже справжня відданиця. От Боригор і зробив терпеям честь, вирішивши узяти менщицею[20] до терему юну терпейку з Мокошиної П’яді. Та Карина виявилася з недоспілок, не стала жінкою до тринадцяти. Коли Боригору повідомили про це, думали, відмовиться. Проте князь усе одно погляд від ніжного Карининого личка відвести не міг, а від’їжджаючи, покликав до себе вуя[21] дівчинки Збуда та й передав йому віно, а нареченій багатий подарунок – намисто з трьох разків, усе суціль зі срібних дирхемів[22] новеньких. Велів, щоб Карина носила його на знак того, що вона вже князеві радимичів обіцяна.

      Так і проходила Карина у срібному намисті три літа. Боригор же не з’являвся, навіть гінців не слав дізнатися, як підростає його обраниця. Але на те причина була: вість про те, що Боригор самому Дирові Київському відсіч дає, навіть до Мокошиної П’яді дійшла. Але з Карини все одно кпили: мовляв, тепер їхня перша красуня усе життя у старих дівках проходить – і не дружина князеві, і не вдовиця. Та розмови вщухли, коли Боригор усе ж приїхав у Мокошину П’ядь. Дивився на підрослу красуню, слова мовити від захвату не міг. А вона підвела очі на його спотворене шрамами обличчя, на сиву бороду, мішки під очима…. Ох, нехай би й вік не з’являвся по неї князь Боригор Радимицький! Гірко було молодість і красу йому віддавати, коли за нею молоді та гожі парубки, немов ручні, ходили, в очі зазирали. Та віно було вже сплачено, ще й терпеїв щедро обдарував князь за те, що зберегли для нього красуню: п’ять возів із зерном передав селу, сукно, руду для ковалень. І Карину віддали князеві. Потяглися два роки її обридлого шлюбу. Але зараз їй усе частіше здавалося, що не так вже й погано жилося їй за старим Боригором.

      По ногах у хаті знову потягло холодом. Це Збуд ще раз трохи прочинив двері, вдивлявся в морозні зірки, визначаючи час.

      – Пора, – нарешті прорік він. – Ходи, Ясенко. Тобі ходу починати.

      Карина знову відчула на собі невдоволений погляд молодої дружини вуйка. Але та чоловікові перечити не посміла, підвелася, різко зірвала з голови кичку[23], струснула рудою косою.

      – Прийми, Ясенко, – подала їй Карина горщик із розтопленим салом.

      Надворі мороз лютий, а Ясенці як мати вродила бігати по холоду до першої зорі, виганяти геть із Мокошиної П’яді Коров’ячу Смерть. Хоча подейкують, що бабське плем’я в гонитві за Коров’ячою Смертю так розпалюється, що й холоду не відчуває. Та все ж Ясенці поберегтися не завадить – молода ще, не народжувала.

      Проте Ясенка не стала лагіднішою від уваги чоловікової небоги.

      – Що, прислужитися намагаєшся, провину чуєш? Усім відомо, що Кара кого завгодно зведе зо світу, а сама далі піде, подолу не замочивши, очей безсоромних не…

      – Та вгамуйся вже, бабо дурнувата! – украй розсердився Збуд.

      Карина ж не гнівилася, не кривдувала. Просто дивилася величезними очима кольору дощових хмар. Люди казали – погляд у неї справді СКАЧАТЬ



<p>20</p>

Меншиця – за часів багатоженства молодша дружина.

<p>21</p>

Вуй, вуйко – дядько по матері.

<p>22</p>

Дирхеми – арабські срібні монети; за часів, коли слов’яни не карбували свою монету, дирхеми використовували і як гроші, і як прикраси.

<p>23</p>

Кичка, волосник або очіпок – старовинний головний убір заміжніх жінок, різний у різних племен.