Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і спробував заперечити. Та Вальґерд його вже не слухала. Воїни відвертали її увагу, щось запитували, чекали наказів. Серед них хлопчик помітив Бьорґульфа – і наставник миттю прочитав німе благання в очах Ясноока.

      – Тобі, Вальґерд, теж слід піти до господині, – промовив він, торкаючись плеча войовниці. – Ти маєш розповісти Тьорд про останню годину життя її чоловiка, князя Хорива Київського. Та й про себе саму варто потурбуватися – перев’язати рану і хоча б трохи передихнути перед битвою.

      Шум довкола посилився настільки, що Ясноок вже погано тямив, що відбувається. Раптом немов кулак велетня гупнув у стіну – та так, що аж здригнулася земля під ногами, а з навісів заборол посипався дерновий настил. Скрізь порохнява, голосний лемент, над киплячими казанами зі смолою клубочиться масний дим… Сходнями, зовсім поруч, скотився простромлений стрілою воїн-варяг, забився, засукав ногами, хапаючи ротом суху землю. У синьому небі над головою описували темні дуги запалені стріли. Хтось волав, благаючи води; зруб, охоплений полум’ям, закидали землею.

      Ясноок смикнув матір за руку, і Вальґерд нарешті зрушила з місця. Вони квапливо проминули оточені земляними валами господарські будівлі, житлові зруби, пройшли повз довгу стіну великого терему і почали спускатися до підземелля. Тут збилися тісними гурточками перелякані княгинині служниці, двірські карлики, стара мамка. Княгиня з дітьми ховалися углибині, за масивними дубовими дверима, і Вальґерд ледве достукалася до неї.

      Нарешті княгиня відчинила. Бліда і перестрашена, вона брязкотіла скроневими підвісками об дорогі прикраси барм і плаття.

      – Вальґо, ти? – скрикнула вона, побачивши войовницю. – О пресвітлі боги!.. Що ж на нас чекає?

      У непроглядній пітьмі підземелля, яку майже не розсіювало світло скалки, подруги посідали на земляну лаву і заговорили стиха, схилившись одна до одної. Поява Вальґерд дещо підбадьорила княгиню Тьорд, і навіть звістку про смерть чоловікову вона сприйняла без сліз. Коли ж дізналася, що в усьому винен Оскальд, у її голосі почулася ненависть:

      – Клятий варяг!.. Чула я, що намислив він лихе, не раз говорила князю. Та ж ні, не послухав мене Хорив, тільки й мови було, що про святість гостинності. Та не ті нині часи, щоб усякого вовка радо приймати…

      – Варягів і жерці Велеса підтримали, – тихо мовила Вальґерд.

      – Чи ба! Змієві служать і самі стали як ті змії, – спалахнула княгиня.

      Ясноок умостився у протилежному кутку біля княжичів і Мили. Спочатку він прислухався до жіночої перемови, але княжичі термосили, допитувалися, що там, нагорі. Старший, одноліток Ясноока, раз по раз хапався за дерев’яного меча. Молодший, названий на честь батька Хоривом, навпаки – шморгав носом, розпускав нюні. Маленька княжна Мила, вся у світлих кучериках, з родимкою в куточку губ, спершу заусміхалася, радіючи приходові Ясноока, але, помітивши сльози в братових очах, і собі запхинькала. Ясноок посадовив її на коліна, почав утішати – нарешті Мила заспокоїлася.

      Коли княгиня туго стягла вузол пов’язки на руці Вальґерд, войовниця підвелася й переперезала СКАЧАТЬ