П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи. Стефан Піпа
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи - Стефан Піпа страница 9

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Он, дивися, там щось є, чешемо туди.

      І двоє, обравши новий напрямок, швидко побігли.

      6

      Кліо ще не знала достеменно, у що перетвориться для них оте біле – чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку на узвишші. Особисто для Неї не існувало нічого такого, що було би варте особливої уваги. Вона відчувала рівновагу природно – без опори на рятівні зовнішні форми. Але присутність п’ятьох людей та коливання хвиль їхніх психофізичних біополів вносили в ідилічну картину світу навколо них їхні специфічні поняття та уявлення про нього і те, що з ними надалі може чи не може статися. І цей факт все ж слід було враховувати.

      А стосовно води, то тут її сприйняття, та відчуття п’ятьох осіб були одностайними – зверху лилася справжня прохолодна рідина без запаху, без смаку та без кольору. Щоправда була одна маленька відмінність – Вона просто дивилися на те, як вода поливає людей, а п’ятеро мандрівників промокли наскрізь, відчувши воду і на дотик, і на смак.

      Біле щось – чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку, при наближенні перетворилося на один об’єкт – півтораметровий у висоту і шестиметровий у довжину прилавок, схожий на барну стійку з вивіскою над нею. Остання була прикріплена до двох колон та мала на собі напис із чотирьох букв. Давним-давно одна з літер загадково зникла, не лишивши по собі й сліду, і напис перетворився на «С_КИ», що, зрештою, значно розширило можливості його індивідуального прочитання та тлумачення.

      Стійка мала праву, ліву і задню стінки, оздоблені поличками. Їх наявність робила споруду схожою на маленьку і затишну кімнатку з балконом у вигляді прилавка.

      Але після тривалого споглядання вся архітектурна композиція починала нагадувати собою декорацію відділу рецепції у готелі чи лікарні.

      Перед стійкою виструнчилися м’які барні крісла на високих сталевих ніжках, а за стійкою стояв справжній Дід Мороз, одягнутий відповідно до найбільш поширеного класичного стандарту: червона шуба і шапка, оторочені білим хутром, штучна біла борода, перука із синтетичного матеріалу, пластмасовий червоний ніс, з приєднаними до нього такими же пластмасовими квадратними окулярами.

      Дід Мороз схилив голову над відкритим зошитом і водив в ньому олівцем, щось шепочучи собі під ніс. Його шепіт переплітався із мелодією «Jingle Bells».

      З трьох сторін одночасно на узвишшя піднялися п’ятеро людей. Побачивши один одного знову, вони дещо здивувалися (окрім юного хлопця, який щиро зрадів цій зустрічі), але проявити свої реакції назовні не встигли, оскільки помітили Діда Мороза за стійкою і цей факт викликав у всіх п’ятьох неабияке зацікавлення.

      І вода перестала литися зверху.

      – Нарешті ми когось зустріли, – почав дідо, – Здрастуйте, добродію, – звернувся він до Діда Мороза.

      Дід Мороз промовчав, підняв догори олівець, зупиняючи цим жестом монолог співрозмовника, прошепотів собі під ніс декілька коротких фраз, закрив зошит і лишень СКАЧАТЬ