П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи. Стефан Піпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ заспокойтеся. Всі незручності ми вам компенсуємо, – спокійно відповів Дід Мороз.

      – В якій валюті? – швидко поцікавився коротун.

      – А яка у вас є? – запитанням відповів Дід Мороз.

      – Гр… – почав було коротун, та похопився і менш впевнено продовжив, – Всяка є, а Вам то що?

      – Та нічого, – знизав плечима Дід Мороз.

      – Добродію, Ви нам підкажіть, як вийти звідси, – несміливо знову приєднався до розмови дідо.

      – Дуже просто, як зайшли, так і вийдіть, – відповів Дід Мороз і розсміявся.

      – То що, нам вертатися назад? – уточнив вусань.

      – Як хочете, – продовжував сміятися Дід Мороз. Потім він відкрив зошит, взяв олівця, вгамував напад сміху і звернувся до людей:

      – Як вас записувати?

      – А навіщо це? – з тривогою в голосі запитав коротун.

      – Для історії, – коротко повідомив Дід Мороз.

      – Іван Тимофійович, – поважно представився дідо.

      – Солунський Петро, – продовжив за ним вусань.

      Дід Мороз швидко записував.

      – Інга, – вирішив пожартувати молодий чоловік.

      Але Дід Мороз і вухом не повів та занотував запропоноване ім’я.

      – Е-е-е, – схаменувся молодий чоловік. – Я пошутив.

      – Пізно, вася, – захихотів коротун. – Будеш Інгою в анналах історії.

      Молодий чоловік грізно зиркнув на коротуна, той, відтворивши в голові образ серйозного міліціонера в формі, швидко заспокоївся:

      – Я тоже пошутив, – сказав коротун молодому чоловікові та гордо назвав своє ім’я: – Грубий – моя погрємуха.

      Дім Мороз записав і глянув на останнього з п’ятірки. Юний хлопець, відчувши спрямовану на нього увагу, відірвався від своїх думок і сказав:

      – Антон.

      – Добре, – закінчив писати Дід Мороз, Йдіть поки пообідайте. Ви ж їсти хочете?! – запитально і водночас ствердно, з легким притиском сказав він.

      Тут всі справді відчули голод.

      – Обійдіть, і з другого боку знайдете бістро, – підказав Дід Мороз.

      7

      Люди злізли з високих крісел, обійшли рецепцію і з тильної сторони побачили невеличкий, оточений стінами подіум висотою двадцять сантиметрів, а на ньому великий круглий дерев’яний стіл з п’ятьма сплетеними з лози кріслами.

      Мандрівники всілися, роззираючись довкола. Жодних атрибутів кафетерію, крім вищезгаданих крісел і стола, не спостерігалося.

      – Що за кафешка гавняна, – першим висловив своє враження молодий чоловік. Але його перебив дзвінкий дівочий голос:

      – Обережніше зі словами, а то наїсися тим, про що говориш.

      Інга обернувся. Поряд стояла Офіціантка в синьому комбінезоні, картатій сорочці, з червоною хустинкою на голові. В руках вона тримала п’ять великих малинових папок із золотистим тисненням на кожній – «МЕНЮ». Зробивши таке зауваження, вона поклала перед СКАЧАТЬ