П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи. Стефан Піпа

Чтение книги онлайн.

      Він йшов поволі і чим далі просувався, тим сильніше навколишній краєвид йому щось нагадував. Що? Що саме? Десь він вже таке бачив.

      І нарешті він згадав. Все стало таким очевидним! Як він одразу не второпав? Це ж заставка на робочому столі його компа. Точнісінько така сама: зелена трава і блакитне небо.

      Він зняв з вуха непотрібний тут блютуз, поклав його в рюкзак і пішов поволі далі. Разом з ним рухалися його думки та образи, які яскраво ілюстрували ці думки:

      «А що, коли я потрапив у якийсь величезний комп’ютер? І мене винесло на робочий стіл. А хто ж тоді юзер тої машини? Бог? Бородатий дядько з довгим сивим волоссям в білосніжному хітоні і легких сандаліях. І, поки люди на Землі за теорією природного добору Дарвіна практично втілюють принцип «Хто сильніший – той ситніший», Бозя бавиться на своєму компі в якусь стрілялку чи в квеста, або просто пасьянс «Косинка» розкладає. А інколи по мережі до нього віруси потрапляють. І нещодавно до нього залетіло 5 нових вірусів, і скоро їх злапають та, в кращому випадку, пролічать, а в гіршому… До речі, а куди потрапляють усі знищені на Землі електронні файли?… Та ну, то якась маячня. На фіга Богу комп’ютер?»

      Він спробував відмахнутися від цих дивних думок, та вони знову поверталися і настирливо роїлися в його голові:

      «А нам на фіга комп’ютер? Помічна ж штука. І коли в нас є, то Бог й поготів має. Це ж від нього всі ідеї. Чи не всі? Чи не від нього?…»

      І йому дуже-дуже захотілося, щоб хтось був біля нього поряд, та хоч би й ті попутники з ліфту, бо на самоті з такими думками просто лячно. Хоча би хтось був поряд, щоб поговорити на іншу тему, чи просто послухати інших та відволіктися від тих думок.

      І на узвишші з’явилося щось біле: чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку.

      Він пришвидшив ходу в напрямку того узвишшя: «Швидше, швидше, може когось зустріну».