Шопенгауер як ліки. Ірвін Ялом

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їхньою жвавою діяльністю, за їхньою боротьбою. І тут, і в короткому проміжку людського життя ця невпинна активність має достоту комічний ефект.

      За п’ять сьома Джуліус витрусив зі своєї пінкової люльки попіл і увійшов до лекційної зали Тойон-голлу. Він обрав місце в четвертому ряді збоку й кинув оком на амфітеатр. Від кафедри піднімалися вгору двадцять рядів стільців. Більшість із двохсот місць були порожніми, а близько тридцяти стільців зламані – їх обв’язали жовтою пластиковою стрічкою. На останньому ряді розташувалися двоє безпритульних з купою своїх газет. Загалом по всій аудиторії розсипалося зо тридцять неохайних студентів, тоді як перші три ряди були геть порожні. Джуліусу спало на думку, що як і в терапії, тут нікому не хотілося сидіти ближче до керівника. Він згадав, що того-таки дня на занятті з групою стільці обабіч нього теж залишалися порожніми, аж доки не прийшли ті, хто запізнився. Він навіть пожартував, що сидіти поряд із ним – то покарання для неквапливих. Згідно з фольклором групової терапії, найбільш залежні особи зазвичай сідають по праву руку від керівника, тоді як параноїки обирають місця навпроти. Однак із власного досвіду Джуліус одне знав напевне: небажання сидіти біля керівника було правилом, яке регулярно підтверджувалося реальними прикладами.

      Занедбаність і розпад Тойон-голлу ілюстрували реалії всього студмістечка каліфорнійського коледжу Костал, який свого часу започаткували як вечірню бізнес-школу, пізніше він розрісся й досить-таки успішно (хоч і недовго) функціонував як коледж переддипломної підготовки. Тепер тут, поза сумнівом, панувала фаза ентропії.

      Поки Джуліус пробирався крізь огидні «нетрі» студмістечка, йому було непросто відрізнити неохайних студентів від безпритульних. Чи знайдеться той викладач, який за таких обставин зможе уникнути повної деморалізації? Джуліус почав розуміти, чому Філіпові закортіло змінити роботу й узятися до клінічної практики.

      Він зиркнув на свій годинник. Рівно сьома – і тієї ж миті до лекційної зали увійшов Філіп у традиційному «професорському» вбранні: картаті штани кольору хакі, сорочка й коричневий вельветовий піджак із захисними латками на ліктях. Діставши свої записи із добряче витертого портфеля й навіть не глянувши на аудиторію, він розпочав лекцію:

      Продовжуємо досліджувати західну філософську думку – лекція вісімнадцята «Артур Шопенгауер». Сьогодні я дотримуватимуся іншого підходу й дозволю собі кілька відступів. Якщо моя розповідь видасться вам незрозумілою, я прошу вас бути терплячими й обіцяю якнайшвидше повернутися до головної теми нашої розмови. Отже, пропоную звернути увагу на великі дебюти в історії людства.

      Філіп кинув оком на слухачів, немовби шукаючи підтвердження того, що вони його зрозуміли, проте марно. Тоді він поманив студента, який сидів найближче, до себе, вказавши на дошку. Після цього чітко вимовив три слова: «н-е-з-р-о-з-у-м-і-л-и-й», «т-е-р-п-л-я-ч-и-й», «д-е-б-ю-т», а студент сумлінно записав їх на дошці. СКАЧАТЬ