Шопенгауер як ліки. Ірвін Ялом

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я знаю, що він на це відповів би. Просто-таки чую цей безбарвний нудний голос: «Ми з вами уклали комерційну угоду: я платив гроші, а ви надавали мені свої експертні послуги. Я платив вам за кожну зустріч. Тепер нашу співпрацю завершено. Я нічого вам не винен, як і ви мені». А тоді додав би: «Навіть менше, ніж нічого, лікарю Герцфельд. Ви ж бо отримали свою вигоду – повну оплату за послуги, тоді як я натомість не отримав нічого».

      А найгірше те, що він має рацію. Філіп мені нічого не винен. Я ж бо розпинаюся, що психотерапія – то покликання, справа всього життя. Послуги, що їх надають з любов’ю. Я не маю жодного права вимагати чогось від нього. На що можна взагалі сподіватися? У будь-якому разі, чого я не прагнув би, він все одно не годен це дати. «Ця людина не здатна вам це дати», – як часто я сам говорив такі слова пацієнтам про їхніх чоловіків, жінок чи батьків. І все-таки я не можу відпустити Філіпа – цього непохитного, закостенілого й байдужого типа. Може, варто написати оду про одвічний борг, що його пацієнти мають сплатити своїм психотерапевтам через роки? І з якого дива це мене має хвилювати? І чому з усіх своїх пацієнтів я захотів зустрітися саме з ним? І гадки не маю. Щоправда, я знайшов підказку у своїх записах – скидається на те, що я розмовляв зі своїм юним фантомом. Можливо, в мені є набагато більше від Філіпа, аніж я припускаю, бо ж і мене у мої шістнадцять, двадцять, тридцять років повсякчас підбурювали гормони. Я гадав, що знаю, через що йому доводиться пройти, гадав, що маю «внутрішній радар», який допоможе його зцілити. Чи не тому я так старався? Чому він отримував від мене більше уваги й енергії, аніж більшість моїх пацієнтів загалом? У практиці кожного психотерапевта завжди є пацієнт, який висмоктує значно більше сил, аніж інші. Для мене таким пацієнтом був Філіп – і це тривало три роки.

      Увечері, коли Джуліус нарешті повернувся додому, його зустрів холодний і темний дім. Син Ларрі, який приїжджав до нього на вихідні, ще вранці поїхав до Балтимора, де займався нейробіологічними дослідженнями в університеті Джона Гопкінса. Тож Джуліус відчув щось на кшталт полегшення, оскільки на обличчі сина застиг болісний вираз, а його люблячі, але водночас недоладні спроби втішити батька швидше засмучували, а не заспокоювали. Він хотів було зателефонувати Марті, колезі з групи підтримки, однак відчув себе надто знесиленим, а тому поклав слухавку й натомість увімкнув комп’ютер, щоб занотувати все, що нашкрябав на паперовому пакеті зі «Старбаксу». На екрані з’явився напис «У вас є нове повідомлення» – і, на превеликий подив, то був лист від Філіпа. Джуліус одразу взявся до читання:

      Сьогодні наприкінці нашої розмови ви запитали про Шопенгауера та про те, як саме мені допомогла його філософія. Також ви натякнули, що хотіли б дізнатися про нього більше. Тож я припускаю, що вам буде цікаво відвідати мою лекцію в коледжі Костал наступного понеділка о 19:00 (Тойон-голл, 340, Фултон-стрит). Я викладаю курс з європейської філософії, а власне ця лекція СКАЧАТЬ