Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в складні моменти бесіди, за що не раз ловив вдячний погляд великого бахадира.

      А в цей час юнаки розпалювали багаття, установлювали над ними чималі котли й білували туші щойно забитих овець, ягнят, корів, коней і навіть верблюда. Інші юнаки невтомно підносили з селищ мішки з незвично крупною пшеницею, а також просом, ячменем і вівсом. Ставили поруч кошики з соковитим інжиром, виноградом, гранатом, лимоном, померанцем, яблуками, грушами, сливами, айвою. Підносили глиняні та шкіряні посудини з водою, вином, кумисом, бузою, шербетом, медом, молоком і маслом. Хлопчаки вже встигли промчати по гірських лісах і, пишаючись своєю здобиччю, несли фазанів, куріпок, рябчиків, бекасів і купу іншої птиці. З особливою гордістю чабани принесли на полотні декілька сортів сиру, а в глечиках – сироватку й овече молоко.

      Благодатні, багаті краї, добрі й гостинні люди. З ними було хороше тілом і приємно душею. Від п’янкого кумису й хмільної бузи, від розвареного м’яса й ароматного кебаба[49] багато хто обважнів, а молодь не в міру розвеселилася. Достойні старійшини, які завжди знають і цінують своє місце, то раділи, то зітхали. Нарешті один із них не витримав і, стримуючи печаль у голосі, звернувся до Орхана:

      – Був час, коли ми часто збиралися багатьма поселеннями й влаштовували гучні свята. Наші сади й поля важчали від плодів і злаків. Гірські печери не могли вмістити в негоду всіх овець і баранів. А переможці скачок отримували чудових скакунів. Наші воїни приводили з походів міцних кяфірів і прекрасних дів. І це було лише десять років тому. Поглянь, наш дорогий гостю. Тепер у наших оселях лише люди похилого віку і юнаки. У наших садах забагато молодих дерев. Наші будинки вже не такі прекрасні, як у роки моєї зрілості. І все це через біди, які принесли козаки Сірка. Вони кілька разів нападали на Кафу й проходили цією дорогою. Попалили наші будинки, вирубали сади й виноградники. Чимало наших воїнів загинуло, захищаючи свої домівки або в пориві наздогнати й покарати розбійників. Вони кажуть, що приходять до нас з війною для помсти. Але хіба може раб мститися своєму господареві. Адже наш народ завжди був господарем степів. Там йому належить усе як дане йому Аллахом. Завдяки Всевишньому татари все влаштували по справедливості. Аллах назвав мусульман володарями всього, що він їм дав, у тому числі й голів, що заблукали в тумані. Ми не робимо рабами тих, хто прийняв іслам. Вони живуть серед нас, тримаючи землі та худобу. Та й ті, хто в невігластві своєму не сприймає Аллаха, так само живуть поміж нас, не відчуваючи голоду. Своєю працею вони годують і себе, і тих, хто дав їм таку можливість. Ми навіть відпускаємо на волю після шести років праці тих, хто бажає покинути нас. І це тому, що за цей термін навіть безумці розуміють, який великий і справедливий Аллах і як добре живуть ті, хто вклоняється йому. А дурневі, який це не збагнув, немає місця серед достойних людей. Чимало кяфірів прийняло іслам, а ті, хто має сумнів у душі, – справжні раби, хоч життя їхнє серед нас легке й сите, аби вони не лінувалися працювати.

      Я СКАЧАТЬ