Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шатах.

* * *

      – Учителю! Дивіться! Дивіться!..

      «Ох, ця недовірлива юність», – з усмішкою подумав Евлія Челебі й сумно зітхнув.

      Усе це він уже бачив. Ох, роки, роки… Минулі роки.

      Перед мандрівниками в низині відкрилося місто колишньої великої слави. Усе так само навколо нього росли вікові букові гаї, а з висот гори Агірміш-Даги вітер ніс пахощі свіжого листя, ягід і грибів. Серед карстових форм скелястого рельєфу милували око великі зелені плями грабово-дубових лісів. А на вершинах гір м’яко рвалися хмари. Десь там, ще невидима, повільно збігала майже висохла річечка Чурук-Су, і серед будинків міста, які поки що не зрівнялися із землею, пролягали русла її колишніх приток, що геть пересохли.

      А стіни й башти фортеці? Місцями вже в провалах, вони ще викликали подив, як і висота й ширина рову перед ними.

      – Це і є знаменитий Ескі-Кирим? – чи то запитав, чи то просто сказав сіляхдар Орхан.

      – Це кістяк, що залишився від славетного міста, – відповів Евлія Челебі, усе ще не наважуючись тримати свого коня врівень із чорним аргамаком бахадира. Так само відстаючи на півкорпусу, з іншого боку сидів на білому жеребці слуга сіляхдара Абдул, з ніг до голови увішаний вогнепальною й холодною зброєю.

      – Отже, надовго ми в ньому не затримаємося. Що цікавого й корисного в руїнах, у царстві щурів та кажанів? Хіба…

      Орхан не закінчив і повернув голову спершу до свого слуги, а потім до вченого мандрівника.

      – Хіба що? – м’яко перепитав Евлія Челебі.

      – Хіба помолимося поряд із провидцем, – сухо розсміявся сіляхдар і додав: – Я готовий. Кажуть, провидець спілкується безпосередньо з Аллахом.

      – Я можу повторити свою розповідь, – насупився вчений осман.

      – Абдул усе докладно мені переказав. Сподіваюся, ти не ображаєшся на нього. Адже ти його не прогнав і дозволив слухати. Тому веди до свого зберігача таємниць. Може, він і мені повідає, що чекає попереду. А потім ми це перевіримо.

      – Перевіримо, якщо ясновидець ще не в садах Аллаха.

      Евлія Челебі пришпорив коня і опинився врівень із сіляхдаром.

      Біля в’їзду в покинуте місто більша частина супровідників Орхана – татських татар – сповільнила крок своїх коней і зовсім припинила стрілянину з рушниць і пістолів, що так звеселяла душу. А коли незворушний сіляхдар проїхав кількома кварталами все ще придатних для житла будинків, горяни остаточно зупинилися, зберігаючи урочисте мовчання, як на кладовищі. На людей, що опинилися серед вузьких вулиць, байдуже поглядали зі стін і парканів ворони, а під копитами коней вітерець кружляв дрібний пил.

      Орхан, що бачив сотні зруйнованих війною й часом міст, не піддавався тому забобонному страху, що вселявся в серця горян щоразу, коли їм доводилося проїжджати поруч з Ескі-Киримом або бувати серед його німих кварталів. Утім, можна було достеменно стверджувати, що СКАЧАТЬ