Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поверхів, опустивши бороди на груди, які розпирало від гордості за Османську імперію, і навіть крадькома витираючи шовковою хустинкою неочікувану сльозу, на літнього Орхана дивилися вищі сановники – двох-і трьохбунчужні паші, управителі головних служб і духовенство на чолі з самим шейх-уль-ісламом, який промовив доволі тихо, але його почули всі:

      – Якщо б дати в руки Рикаючого Лева султана святий санджак-шериф – зелений Прапор Пророка, пошитий з халата самого Магомета, – то за ним пішли б усі правовірні й витоптали б кляті землі урусів. А втім, і шáблі султана цілком достатньо для виконання волі Аллаха.

      На виході з палацу сіляхдара Орхана зустрів величезний натовп яничарів, що в поспіху прибігли з розташованих за два квартали звідси казарм. Завжди, скрізь і в усьому могутні яничари вважали себе першими і найважливішими. Вони миттєво відтіснили султанських охоронців, а золоту шаблю наймилостивішого пана звідси вже поніс яничарський ага, через кожні сто кроків голосно вигукуючи:

      – Цією шаблею Рикаючий Лев султана вб’є шайтана Сірка!

      Мешканці благословенного Стамбула, і не лише християни та євреї, а й мусульмани, зачувши виття стількох яничарів, а відтак і гуркіт яничарських котлів, у великому поспіху залишали вулиці, навчені гірким досвідом проходження столицею грізних воїнів султана. Але сьогодні не постраждав жоден незграбний волоцюга, не були виламані жодні двері й не завалено жодного паркана, ніхто не громив грецькі пивнички й не трощив критий ринок із його незліченними товарами.

      Сьогодні великі воїни супроводжували видатного соратника, захоплені його безмірною хоробрістю і ні з чим не зрівнянною лицарською доблестю.

      Вони супроводили сіляхдара до воріт його будинку й до пізнього вечора залишалися на сусідніх вулицях, голосно вихваляючи ім’я Орхана й підкріпляючи у власних душах мужність кислуватою бузою, курінням гашишу й «танцями» дервішів із суфійського ордену.[18] Ці служителі Аллаха кружляли годинами, як дзиґи, під звуки очеретяних флейт і барабанів, відриваючи від свого лахміття смужки, які войовничо накручували на тюрбани збуджені яничари, готові піти за Рикаючим Левом султана в землю урусів, з якої два роки тому їх повернулася лише третина.

      Орхан довго стояв біля відчиненого вікна другого поверху селямлику, чоловічої половини будинку, із задоволенням відкривши душу голосам найгрізнішого у світі війська, різкій музиці й гучним завиванням дервішів. Цей войовничий гуркіт, який він чув сотні разів перед кровопролитними битвами, хвилював його й примушував міцно стиснути кулаки. Усе ще міцні кулаки! І кров вирує, як і багато років тому. А головне – Орханові потрібно виступати в похід, як і в старі добрі часи. І він виступить якомога швидше.

      – Ти тут? – не обертаючись від вікна, запитав сіляхдар.

      – Так, мій пане, – чемно почулося від дверей.

      – Я виступаю в похід.

      – Я приготую нашу зброю і одяг, СКАЧАТЬ