Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Білі юнаки, переважно черкеси, мали більш крихке здоров’я, і з цієї причини їх піддавали лише частковій кастрації. Тому вони, на відміну від чорних товаришів по службі, могли спокусити мешканок гарему. А ще вони часто хворіли й рано вмирали, так що їх добровільна згода на службу з надією на легкий хліб і стрімке збагачення зазвичай закінчувалася трагічно.

      Рабів, охочих стати євнухами, завжди було цілком достатньо. Саме рабів. Коран забороняє кастрацію, і тому ті з полонених або добровольців, хто, наслухавшись зваб слуг султана, наважувався на таке неоднозначне дійство, відтак уже від душі або під тиском приймали іслам. Для цього достатньо було підняти до небес палець і повторити за імамом: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – пророк його». І ось перед спритним юнаком відкривалася можливість домогтися багатства й могутності за набагато коротший термін, ніж якби він торгував на ринку чи воював у складі непереможних військ султана.

      У Орхана, який провів майже все своє життя на війнах і в походах, султанські євнухи викликали відразу своєю зніженістю й постійним прагненням затіяти складну й небезпечну палацову інтригу, результат якої – або голова спритника, або великі посади й купи золота. Він уникав євнухів і ніколи першим не заговорював зі скопцями, яку б посаду вони не займали. Але появу зараз перед ним головного євнуха не можна було пояснити нічим іншим, як тільки велінням самого великого султана. І сіляхдар не помилився.

      Чорний раб-хлопчисько спритно зняв з Орхана чоботи й натягнув йому на ноги шиті золотою ниткою черевики. А гігант-євнух ласкаво усміхнувся і навіть уклонився. Це означало велику милість – султан чекає взутого в золоті черевики у своїх особистих покоях.

      Лише щасливцям і великим бахадирам дозволено поминути три брами палацу Топ-Капи: Бабі-Гумаюн – Браму султанську, Баб-ес-Селям – Браму світу і Баб-і-Сеадет – Браму блаженства, – за якими й можна побачити падишаха – шаха над усіма шахами.

      Орхан частенько бував біля покоїв улюбленого сина Аллаха, але Поріг Щастя переступив уперше.

      Перед ним нечутно відчинялися низенькі двері: то з рідкісних порід дерева, із найтоншим різьбленням, то з химерно візерунковими решітками, то з вітражами різнокольорового скла. Стіни, багато прикрашені орнаментом і висловами з Корану, увінчувалися банями, під якими ніколи не збирався житейський гамір, бо підлога тут була встелена дивовижної краси килимами, а охорона – слуги й раби – у міру необхідності спілкувалася, як і слід у такому місці, пошепки.

      Султан Мехмед зустрів хранителя своєї шаблі, походжаючи з кутка в куток улюбленої кімнати, у якій зберігалося його вбрання для полювання й необхідна для цього зброя. Мехмед, який у семирічному віці заступив на престол, довгі роки був майстерно усунений від влади інтригами бабусі й матері. Син страченого на вимогу яничарів і духовенства султана Ібрагіма та його наложниці зі зневагою ставився до управління імперією, не отримавши в ніжному віці належних знань і вмінь. СКАЧАТЬ