Трейнспоттінґ. Ірвін Велш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чека, аби ’кийсь пиздюк поклав край його стражданням.

      Метті й Мотика підводяться і сунуть до спальні. І йа слідом, протиснувшись повз Кумарного. Йа відчув смерть у цій кімнаті навіть іще до того, як побачив маля. Воно лежало долілиць у своїй колисці. Воно, та ні, вона – мертва дівчинка з синіми плямами круг очей – вже захолола. Мені не тре’ було її торкатись, аби це вшупити. Просту лежить тут, мов та лялька, покинута на дні шафки ’коюсь дитиною. Така крихітна. Така, бля, маленька. Крихітка Зоря. Йобаний сором.

      – Крихітка Зоря… не можу в таке повірити. Боже, ’кий жаль, бля… – хитає головою Метті.

      – Бля, як то кажуть, ти… як же це важко…бля… – Мотика впирається підборіддям собі в груди й повільно видихає.

      Метті так і хита головою. Вигляд в ньо’ такий, ніби він ось-ось вибухне.

      – Боже, йа зараз же уйобую звідси. Йа хер тут можу дати ’коїсь ради.

      – Хера тобі, Метті! Жоден пиздюк зара’ не вийде звідси! – кричить Кумарний.

      – Спокійно, чоловіче. Спокійно, – промовля Мотика голосом, аж ніяк не близьким до спокою.

      – В нас тут стіко товару заначено, бля. Той детектив-сержант уже стіки тижнів нюшить на цій вулиці. Нам зара’ попасти – і ми пропали, нахер. Там зара’, надворі, всюди ті йобані поліцаї, – каже Кумарний, намагаючись себе опанувати.

      Думки про залучення поліції завше помагають зосередитись. У справі наркотиків ми залишались класичними лібералами: завзято протистояли втручанню держави в будь-якій формі.

      – Та ну, мо’, краще нам все ж таки забратися звідси нахер? Наведемо тут скоренько марафет і гайда: Леслі може викликати швидку або поліцію. Тут йа покишо згоден з Метті.

      – Агов… мо’, нам, як то кажуть, не годиться кидати Лес. Ну, ми ж, типу, друзі, і всяке таке. Шупиш? – встряга Мотика.

      В цих обставинах така пропозиція здається доволі химерним вар’янтом солідарності. Метті знов мота головою. Він лиш недавно відбув шість місяців у Сокстоні. Якшо Метті знов посадять, для ньо’ це буде неабиякий пиздець. Тимчасом як надворі всюди нишпорять копи. Принаймні так вчувалося. Змальоване уявою Кумарного зачепило мене дужче за благання Мотики триматися купи. Змити всі наші запаси в унітаз – неприпустима річ. Йа радше готовий сісти.

      – Як на моє око, – каже Метті, – це дитина Леслі, нє? Мо’ бути, аби вона за ней добре гледіла, вона б не вмерла. Яким боком тут ми?

      Кумарний почина часто дихати.

      – Гидко таке казати, але Метті має слушність, – кажу йа.

      Йа почуваюсь дедалі гірше. Мені б тільки вколотись і звалити звідси нахер.

      Кумарний не реагує. Це дивно. Зазвичай це чмо роздає вказівки кожному пиздюку, якого баче, і не важить, звертають на ньо’ увагу чи ні.

      Мотика говорить:

      – Ми, як то кажуть, не можем залишити Лес тут, на канапі, йа серйозно, це буде еее… така срака. Шупите, шо йа кажу?

      Йа дивлюсь на Кумарного:

      – Хто СКАЧАТЬ