Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мого похорону».

      Розділ вісімнадцятий

      Візит до Варшави

      Польський король Станіслав Понятовський давно збирався побачити грекиню, про яку після її перебування в Парижі загомоніли у європейських столицях. Та все не було нагоди. Після смерті кам’янецького коменданта така нагода випала. Він запросив подружжя Вітте до столиці.

      І ось камергер Адам Свенціцький доповів королю:

      – Полковник війська польського пан Юзеф Вітте з дружиною прибули до Варшави.

      Понятовський наче не почув цих слів. Він сидів за масивним столом і водив по паперу гусячим пером. Крізь кольорові шибки високих венеціанських вікон райдугою проникало полуденне сонце, вигравало на білій, із золотою облямівкою королівській мантії, дрижало спалахами в начищеній до блиску бронзі канделябрів.

      Нарешті король відклав перо і підвів на Свенціцького очі:

      – Ви припізнилися з новиною. Про це вже повідомив мене гетьман Браніцький.

      «Ач, шельма, уже встиг!» – злісно подумав Свенціцький, вклонився і вийшов. Він ненавидів Ксаверія Браніцького, бо цей пихатий граф своїм нахабством принижував його гідність. Навіть найзначніші особи потрапляли до короля лише через нього, камергера Свенціцького, а той частенько обходився без його послуг. Побутувала думка, що одного разу після доброго келиха бордоського Станіслав Понятовський програв у карти Браніцькому королівську корону. Хоч великий гетьман великодушно відмовився від свого виграшу, а проте король опинився в нього на гачку. Володар побоювався Браніцького ще й тому, що за гетьманською спиною стояли дуже впливові магнати – Фелікс Потоцький, Северин Ржевуський і князь Антонін Четвертинський. Щоб не нажити собі ворога, король ніколи ні в чому не перечив Браніцькому, терпів його розв’язність і нахабство. Відчувши слабкості в королівській вдачі, великий гетьман користувався цим. Ось і тепер він безцеремонно увійшов до королівського кабінету:

      – Ваша величносте, я запевнив пані Вітте, що вона удостоїться бачити свого володаря сьогодні… Ця красуня побувала вже у французького короля, який, на мою думку, покладає на неї свої політичні надії.

      «Отакої! Без моєї згоди він запевнив!» – подумав з образою Понятовський, але не виказав свого незадоволення гетьманським нахабством. Проковтнув мовчки чергову гірчинку і відповів:

      – Софія Вітте – піддана Речі Посполитої, і ніхто інший не має права важити на неї ні з політичних, ані з якихось інших міркувань.

      – Достойні думки з достойних вуст, ваша величносте. Інтереси Речі Посполитої – над усе. Ясне панство польське сподівається, що ваша влада досягне Константинополя й Афін і цим возвеличить міць і славу вітчизни.

      – Графе, я ніколи не піддавав сумніву ваші здібності мислити державно, – усміхнувся Понятовський, – але ж… У Парижі теж уміють далеко сягати у своїх політичних пошуках. Чи не встигли ви довідатися, чого домоглися від грекині в Пале-Роялі?

      По СКАЧАТЬ